Розділ 2. Поліна

​— Ромчику, ну не будь букою! Відкривай рота, летить літак «Маргарита» прямо в ангар! — я зі сміхом насунула на обличчя Роми величезний шматок піци, з якого апетитно звисав розплавлений сир.

​Він спробував ухилитися, але куди там. Я вмостилася верхи на його стегнах — ну, а що такого, ми ж друзі? — і таки запхнула край піци йому в рот. Рома глухо загарчав, ледь не похлинувшись кока-колою, але шматок прийняв. Його блакитні очі на мить блиснули чимось дивним, але я списала це на те, що він просто голодний як вовк після вчорашнього клубу.

​— Кучерява, ти мене колись придушиш цією своєю турботою, — пробурмотів він, прожувавши. — І взагалі, чому ми дивимося «Буває й гірше» вже по третьому колу?

​— Бо це база, Ром! Сью Хек — моє тотемне створіння, — я знову впала на подушки, підібгавши ноги в піжамних штанях з рожевими пончиками. — Тим паче, під цей серіал так класно хрумтіти попкорном. Глянь, у нас уже все ліжко в крихтах. Ну й пофіг, завтра витрушу.

​Я підповзла ближче і звично закинула руку йому на груди, притискаючись до плеча. Боже, який він зручний. Мій особистий величезний плюшевий ведмідь, тільки з ідеальним пресом і запахом дорогого парфуму. Я відчула, як він на мить заціпенів — мабуть, знову згадав свою «дистанцію», — але потім розслабився і дозволив мені влаштуватися зручніше.

​Яка ж я щаслива, що він у мене є. Серйозно. Усі ці мої «подруги» з універу... та вони тільки й знають, що заздрити. Ой, Поліна знайшла хлопця! Ой, Поліна пішла на побачення! А чому заздрити? Тому, що кожен другий — рідкісний екземпляр козла звичайного?

​— Слухай, Ром, — я підняла голову, зазираючи йому в обличчя. — Я тут у Tinder з одним хлопцем познайомилася. Максим. Слухай, він такий... ну, інший. Ми тиждень переписуємося, і він жодного разу не прислав мені фото свого «господарства». Уявляєш? Навіть грамотно пише! Через тиждень ідемо на побачення.

​Рома помітно напружився. Я відчула, як м’язи під його футболкою стали кам’яними.

— Максим? — перепитав він низьким голосом. — Черговий «ідеальний», як той Артем? Пам’ятаєш, як той «джентльмен» покинув тебе в ресторані, бо забув гаманець, а потім просто зник?

​— Ой, не нагадуй про ту скотину! — я махнула рукою. — Артем був помилкою природи. А Максим... ну, мені здається, він класний. Але зараз не про це. Я про тебе хотіла поговорити.

​Я сіла рівно, схрестивши ноги, і подивилася на нього максимально серйозно.

— Ром, я все розумію. Твоя Ліза... ну, ми обоє знаємо, що це було «для прикриття». Щоб ніхто не ставив зайвих запитань, щоб на роботі не косилися. Але Лізи вже три місяці як немає. Скільки ти збираєшся бути один? Ти ж молодий, гарячий блондин, у тебе очі такі, що дівчата (ну, і не тільки дівчата) штабелями мають падати.

​Рома відставив банку з колою на тумбочку і якось дуже повільно повернув до мене голову.

— Поль, до чого ти клониш?

​— До того, що ми йдемо в клуб! В той самий, на Подолі, пам'ятаєш? «Rainbow». Там збираються... ну, твої. Я піду з тобою, буду твоєю «бородою» або просто групою підтримки. Тобі треба знайти того самого! Ну скільки можна відкидати всіх підряд? Той не такий, той не симпатичний... Досить! Твоєму серцю теж потрібне кохання, а не тільки мої драми слухати.

​Рома заплющив очі й зробив глибокий вдих. Здавалося, він рахує до десяти.

— В гей-клуб? З тобою? — перепитав він.

— Так! Буде весело. Я вдягну щось яскраве, ти будеш виглядати як бог, і ми знайдемо тобі якогось красунчика. Домовилися?

​— Домовилися, кучерява... — тихо промовив він, і мені здалося, що в його голосі прозвучало щось схоже на приреченість. Але я була занадто натхненна своєю ідеєю, щоб звернути увагу.

​Годинник на стіні показав дванадцяту.

— Ого, вже пізно. Знаєш що, Ромичу? Залишайся в мене. Поки доїдеш до себе — вже й ранок настане. Твоя полиця в шафі тебе чекає, — я хитро підмигнула.

​У нас це було нормою. У мене в шафі завжди лежала пара його футболок і шортів, а в нього вдома — моя улюблена піжама з лисицями. Зручно, практично, по-дружньому.

​— Тримай рушник, і дуй у ванну. Тільки не засинай там під душем! — я кинула в нього м'яким рушником і виштовхала з кімнати.

​Поки шуміла вода, я швидко навела марафет на ліжку. Згребла пачки від попкорну, витрусила найбільші крихти прямо на підлогу (завтра, все завтра!), розправила ковдру. Від піци в кімнаті стояв пряний запах, і я на мить замислилася: якби Рома не був геєм... Боже, та я б з ним уже давно замутила! Він же ідеальний. Красивий, надійний, знає всі мої тріщинки на душі, терпить моє скиглення. Але доля — штука іронічна. Найкращий чоловік у моєму житті просто не цікавиться жінками. Ну, принаймні мені дістався найкращий друг.

​Двері ванної відчинилися, і в кімнату ввалилася хмара пари разом із Ромою.

Я ледь не вдавилася повітрям.

​Він вийшов у одних лише сірих спортивних шортах. Волосся вологе, скуйовджене, кілька крапель води ще стікали по його широких плечах до чітко окреслених кубиків преса. Боже, ця його виразна щелепа і ці м'язи... Кожного разу, коли я його бачу напівоголеним, мій внутрішній естет кричить від захвату, а жіноча частина мозку на мить видає помилку 404.

​— Гей, кучерява, ти чого зависла? — він усміхнувся своєю фірмовою напівпосмішкою, витираючи голову рушником.

— Та так... милуюся плодами твоїх тренувань. Гріх таку красу ховати від світу, Ромо! — я шльопнула рукою по вільному місцю біля себе. — Давай сюди, велетню.

​Він вимкнув світло, залишивши тільки нічник, і ліг поруч. Ліжко м'яко просіло під його вагою. Я миттєво перекотилася на бік, кладучи голову йому на груди і обіймаючи його за талію. Його шкіра була теплою і пахла моїм гелем для душу з ароматом кедра.

​— Знаєш, Ром... — прошепотіла я, засинаючи. — Ти найкраще, що траплялося зі мною в універі. Добре, що ти тоді зізнався у своїй орієнтації.

— Угу... — глухо відгукнувся він. Його рука обережно лягла мені на плече, притягуючи ближче. Його серце під моїм вухом билося якось занадто швидко, мабуть, надмірне вживання кока коли спричинило тахікардію.