8

Я не довіряю чоловікам. Мені це складно зробити. Разом з тим розумію,що доведеться вчитись, якщо хочу колись мати стосунки. Все будується на довірі..і в дружбі, і в стосунках..

Чи довіряю я Другу?

Так! Він єдиний ,кому я дійсно довіряю.

Довіряю і боюсь..Дуже!

Я слухаю його поради, розповідаю йому все, він мені відкривається і для мене це особливі моменти, це ближче ніж близькість тіл...Це для мене дуже важливо.

 Можливо, він не змінить свої плани заради мене і не приїде саме в той момент,коли я його потребую, але без його підтримки я б не пережила все,що пережила, тому завжди вдячна...

Але разом з тим, я розумію, що він звичайний чоловік, який так як і всі любить жінок, і звертає на себе увагу.

Жінки хочуть привернути його увагу, а чоловіки йому заздрять. Я чую ті розмови, яких він не чує..я бачу погляди, яких він не бачить...
Його очі дуже глибокі, через них видно його внутрішній світ...Іноді мені хочеться його обійняти , але я соромлюсь це зробити і заздрю тим, хто не соромиться..

Так само як і подзвонити...можуть всі, крім мене...
Він багато знає про мене, але не знає, на скільки глибоко я його відчуваю і " читаю".
Він для мене все...

І я так жалкувала, що чогось не сказала чи не зробила поки він був поруч, а коли вже їхав, то було пізно про це думати .

І я не знаю, як я буду виходити з цього стану, коли прийде час ..
Я не розглядаю інших чоловіків і не даю шанс нікому, бо не бачу біля себе когось ближче і краще,ніж мій Друг..
Що робити з цим? 
Я не знаю...

Він говорив, що ось відчуєш цей присмак свободи і тобі сподобається.

Всі за цю самотність, як це класно..
А я не вірю..
От не вірю, що людина живе і ні разу не думає про те,що хотілось би людину поруч..щоб дома хтось чекав, щоб лягати спати поруч з кимось...
Якби я була не розчарована в чоловіках і якби боляче мені не зробили, я все одно хочу варити борщ, чекати додому і підтримувати у всьому..
Це ж добре,коли ти відчуваєш себе потрібним і коханим...

Він єдиний з чоловіків, кому довіряє моя донька, якби не дивно це звучало. Вона була проти, після нашого розлучення з її татом, щоб у нас у кожного були  інші стосунки.
Друга вона знала як друга. І якось спитала:
- Мам, а тобі хтось допомагає?
-  так
- Це дядя Друг?
Я напряглась, бо не знала як вона відреагує.
- Так, а що?
- Нічого, я йому довіряю...

Поряд з ним немає " метеликів в животі", бурхливих гормонів і головокружіння. Поряд з ним спокійно, комфортно і затишно..
І мені страшно...

Страшно, якщо все закінчиться, то тоді зовсім нікого не буде поруч і я пропаду..

Боюсь..

Боюсь, що буде боляче...

І розумію чим далі,  тим болючіше буде...

Але ...

Він показав мені турботу,яку я ніколи не відчувала..

Він зцілив моє серце, загоїв рани..

Тепер ніж в його руках...

P S 

Кажуть, чоловікам не можна говорити відверті і  щирі слова, вони не цінують..

Ризикну, навіть якщо буде боляче....

P.S.S

іноді хочеться розчаруватись у всьому і жити спокійно без серця...

як зробити добре серце черствим?

P.P.S.S.

 Життя одне і воно швидко проходить ..

Хочеться жити це життя , а не відчувати лише біль і розчарування..

Хто не оцінив, той  втратив.....

Десь прочитала , що не потрібно вибачатись за свою щирість і говорити правду, яка вона є, доки ти живий...

..і гарно мати друга, який закриває не тільки потреби в близькості ментальній, але і в інтимній  теж ....

Отакий він у мене мій найкращий Друг ❤️