2

Почну з того, що з моїм теперішнім найкращим другом і найближчою мені людиною ми познайомилися ще в студентські роки. Тоді ми не були друзями. Тоді я навіть не мріяла, що ми колись ними станемо. Де був він і я?

Я звичайна дівчина, спокійна,  ні з ким не спілкувалась особливо, сором'язлива і тихенька. І він.. старший на два роки, високий, симпатичний, з поглядом самця хлопець. Дівчата просто мріяли опинитись десь в його полі зору і намагались привернути увагу. А так, як зі мною особливо ніхто не спілкувався, то його  обговорювали при мені , думаючи ,що я не чую...або просто не звертали увагу.

Один раз ,гуляючи всією групою увечері, він накинув мені на плечі  свій піджак, бо було холодно. Я зловила купу незадоволених дівчачих облич, але стояла мовчки і вбирала в себе його запах...Мені треба говорити, що мені було приємно?) Саме тоді вперше я відчула, що я можу бути особливою для когось, якби дивно це не звучало.

Про нього ходили легенди. Він подобався майже  всім і від цього деякі страждали, а деякі активно проявляли свою симпатію.

Я навіть думати не могла, щоб з ним заговорити, і коли помічала іноді його погляд на собі, ще більше в собі закривалась. Він мені здавався просто ідеальним і зрозуміло, що мене він не розглядатиме в якості аж нікого- ні подруги, ні ,тим паче, дівчини, про що я і не мріяла навіть.

Я спостерігала за його поведінкою , за тим,що і як про нього говорять і робила певні висновки.

Взагалі дуже сильно люблю спостерігати за людьми. Скільки можна цікавого побачити! Головне, що самі люди цього не помічають, а з боку видно абсолютно все -від поглядів і жестів до міміки і дій. Це цілий світ у якому ти за кулісами, а всі інші на сцені.

Люблю глибоко занурюватись у думки, аналізувати і робити висновки.

Отже, моя історія про мого друга. Я думала яким би іменем його назвати, але не підходить жодне, крім його власного. Тому так і писатиму - Друг.

Тож, моя історія про Друга і мої спостереження)