Розділ 37

Минуло кілька тижнів. Переїзд до просторої квартири Максима став серйозним кроком, але адаптація пройшла напрочуд м'яко. Данило й Матвій швидко звикли до нової великої квартири та власних кімнат, а Олена Романівна тримала слово, ставши турботливою та стриманою бабусею, яка не втручалася в їхнє особисте життя.

​Максим світився від щастя. Щоранку він снідав разом із синами та Анною, перш ніж поїхати до офісу, а ввечері поспішав додому, де на нього завжди чекала затишна вечеря та теплі обійми. Анна вперше за багато років відчула себе по-справжньому захищеною. Вона завершувала свої робочі справи перед тим, як остаточно закрити гештальти з попереднім місцем роботи.

​Ніщо не віщувало біди, поки не настав той самий день.

​Було близько п'ятої вечора. Анна сиділа за робочим столом у своєму кабінеті, дописуючи останні звіти та закриваючи накладні, коли двері тихо відчинилися.

​Вона підняла голову, очікуючи побачити когось із колег, але на порозі стояла незнайома дівчина. Висока, ефектна, бездоганно вдягнута в дорогий брендовий костюм, із холодним і водночас виклично-впевненим поглядом. Від неї віяло дорогим парфумом і різкою, зухвалою енергетикою.

​Анна насупилася, відкладаючи ручку:

— Перепрошую, але цей кабінет зараз зачинено для сторонніх. Чим можу допомогти?

​Дівчина недбало пройшла до центру кімнати, окинула приміщення зневажливим поглядом і сіла на стілець навпроти Анни, навіть не питаючи дозволу. Вона зняла сонцезахисні окуляри, відкриваючи хижі, підведені макіяжем очі.

​— Можеш не напружуватися, Анно, — пролунав її дзвінкий, але крижаний голос. — Я прийшла не на співбесіду. Я прийшла подивитися на ту саму жінку, через яку Максим останнім часом повністю змінив своє життя.

​Анна напрузилася. Серце пропустило удар, але на обличчі не здригнувся жоден м'яз. Вона склала руки на столі й холодно подивилася на гостю:

— може ви спочатку представитися самі чи мені здогадатися?

​— Моє ім'я тобі нічого не скаже, — впевнено кинула дівчина, зверхньо посміхнувшись куточками губ. — Але для тебе буде краще, якщо ти знатимеш правду одразу: я — коханка Максима Воронцова. І я б на твоєму місці не поспішала розвішувати речі в його квартирі.

​У кабінеті запанувала напружена, майже дзвінка тиша. У минулому Анна б розгубилася, відчувши себе розбитою й приниженою. Але після всього, через що вона пройшла з Максимом, після його щирості, його зізнань і щоденної турботи про дітей, цей випадковий виступ не викликав у неї паніки. Лише холодний, зосереджений гнів.

​Анна повільно підвелася з крісла. Вона була нижчою за гостю, але трималася з такою внутрішньою силою та непохитною гідністю, що дівчина мимоволі напружилася, втративши частину своєї зухвалості.

​— Ти закінчила? — спокійним, низьким і напрочуд крижаним голосом запитала Анна.

​Незнайомка розгублено кліпнула очима:

— Що?.. Тобто тобі байдуже, що твій чоловік...

​— По-перше, він мені не просто чоловік, він батько моїх дітей, — перебила її Анна, чекаючи кожне слово з металевим дзенькотом. — По-друге, якщо Максим і мав когось у своєму холостяцькому минулому, то це залишилося в минулому. А по-третє...

​Анна зробила крок уперед, дивлячись візаві прямо в очі:

— Якщо ти дійсно була чимось для нього важливим, то чому ти зараз тут, намагаєшся залякати мене дешевими плітками в чужому кабінеті, а не п'єш із ним каву в його офісі? Відповідь очевидна: ти для нього — порожнє місце. І якщо ти зараз же не заберешся звідси, я викликаню охорону, яка виведе тебе на вулицю під відеокамери.

​Гостя зблідла від люті. Вона різко піднялася, стиснувши сумочку так, що побіліли пальці:

— Ти ще пошкодуєш про це! Він швидко награється в щасливу родину й кине тебе, як і всіх інших!

​— Не дочекаєшся, — пролунав від дверей низький, небезпечний голос, від якого температура в кімнаті впала до нуля.

​Дівчина різко обернулася. У дверях кабінету стояв Максим.

​На ньому був темний діловий костюм, але його обличчя виглядало висіченим із чорного граніту. Його темні очі палали такою дикою, звірячою люттю, що гостя мимоволі відступила назад, ледь не впавши на стілець. Максим зайшов до кабінету, ставши біля Анни й захисно обійнявши її однією рукою за талію.

​— Яка приємна несподіванка, Вікторіє, — сказав Максим таким тоном, від якого у будь-кого побігла б крига по спині. — Я ж чітко сказав тобі два місяці тому, коли закрив той контракт і нашу співпрацю: ти більше не працюєш на мене. І тим більше не маєш права переступати поріг місць, де буває моя родина.

​— Максиме, я просто хотіла... — почала заїкатися та самовпевнена дівчина, розгубивши всю свою хоробрість.

​— Забирайся геть, — перебив її Воронцов, і його голос прозвучав як вирок. — Якщо я ще раз побачу тебе біля Анни, біля моїх дітей чи біля мого дому — ти втратиш усе, включно з бізнесом твоєї родини. У тебе є дві хвилини на вихід.

​Вікторія не стала випробовувати долю. Схвильована, бліда й принижена, вона схопила свої речі й вилетіла з кабінету, зачинивши за собою двері.

​У кабінеті знову запанувала тиша.

​Максим різко видихнув, заплющивши очі на секунду, а потім тривожно й ніжно перевів погляд на Анну:

— Ти як? Вона тобі нічого не наговорила? Це була випадкова людина з минулого, контракт із якою я розірвав ще тоді, коли...

​Анна підняла руку й легко торкнулася його губ двома пальцями, зупиняючи його потік виправдань. Вона спокійно посміхнулася, дивлячись йому в вічі:

​— Я схожа на людину, яку можна залякати якоюсь дівчиної з твого минулого, Воронцов?

​Максим усередині аж видихнув від полегшення. Його обличчя розгладилося, і в очах знову спалахнуло тепле, глибоке кохання. Він міцно притиснув її до себе, зариваючись носом у її волосся:

— Ти в мене неймовірна. Найсильніша й найкраща. Я розберуся, як вона сюди потрапила.

​— Розберешся пізніше, — тихо відповіла Анна, обвиваючи його шию руками й солодко посміхаючись. — А зараз ходімо додому. Нам із хлопцями треба готувати вечерю для нашого тата.