Розділ 35

​Ранкове сонце м’яко пробивалося крізь щільні штори спальні, залишаючи золотисті зайчики на пастельному простирадлі.

​Максим прокинувся від непривичної для останніх років тиші й відчуття повної внутрішньої легкості. Він інстинктивно простягнув руку вбік, сподіваючись обійняти Анну, але долоня зустріла лише трохи остигле, але все ще тепле місце на подушці.

​Він розплющив очі й прислухався. З боку ванної кімнати долинав приглушений шумом звук води — легке плескіт і рівний ритм душу.

​На губах Максима сама собою з'явилася м’яка, майже хлопчача усмішка. Вчорашня ніч не була сном. Усе сталося саме так, як мало статись п'ять років тому, до всіх тих помилок, розлук і сліз.

​Максим не став чекати в ліжку. Він накинув легкі джинси й тихо, намагаючись не шуміти, вийшов із спальні в коридор, а звідти — на кухню.

​Квартира зустріла його прохолодним ранковим повітрям і затишком. Відкривши кавомашину, він засипав свіжі зерна, налаштовуючи її на улюблений міцний еспресо для себе і м'який лате з двома ложками цукру для Анни — саме так, як вона любила. Поки кавомашина гула, він швидко знайшов у шафках чисті чашки та заварив свіжий лимонний чай на випадок, якщо вона захоче чогось легкого.

​Коли кава була готова, з коридору почувся легкий шерех кроків.

​Анна стояла у дверях кухні, закутана в махровий халат, який здавався на ній чимось схожим на затишний кокон. Її вологе волосся недбало падало на плечі, а на обличчі не було й краплі макіяжу — лише той природний, сяючий рум'янець і спокій у погляді, який робив її неймовірно красивою.

​— Доброго ранку, — тихо сказала вона, з легкою задиркою дивлячись на нього. — Ти вже господарюєш? Я думала, бізнес-імперії забирають увесь твій час, а ти, виявляється, вмієш користуватися кавомашиною.

​Максим обернувся, спираючись стегном об кухонну стільницю, і повільно підійшов до неї. У його очах танцювали іскорки ніжності й відвертого захоплення.

​— Для найкращої жінки у світі я можу не лише каву зварити, а й перевернути весь світ, якщо знадобиться, — низьким, ще сонним голосом відповів він.

​Він обережно обійняв її за талію, притягуючи до себе, і вдихнув запах її вологого волосся та легкого гелю для душу. Анна не чинила опору — вона поклала руки йому на плечі, підводячись на носочки, й дозволила обійняти себе міцніше.

​— Дякую тобі, — шепотіла вона, притулившись чолом до його грудей. — За цей ранок. За все.

​— Не дякуй, Аню, — Максим легко поцілував її в маківку, міцніше притискаючи до себе. — Це лише початок. А тепер сідай пити каву, поки вона гаряча.

​Анна дзвінко й щиро засміялася, і в цьому сміху розчинилися останні тіні минулого. Вони були разом, і попереду на них чекало ціле життя.