Розділ 29

​Повітря в парку біля фонтана здавалося розпеченим. Слова Максима про «лондонського коханця» пролунали як дзвінкий ляпас, але Анна навіть не здригнулася. Вона відчула, як усередині спалахує злий, праведний гнів на цього чоловіка, який знову, піддавшись власній владності й ревнощам, намагався перекроїти її життя під себе.

​Марк зробив крок уперед, намагаючись захистити Анну:

— Слухайте, пане, ви перетинаєте межу...

​— Марку, зачекай, — суворо, але спокійно зупинила його Анна, поклавши руку йому на передпліччя.

​Цей легкий, довірливий жест для Максима став черговим розпеченим вугіллям. Його погляд упав на її долоню на рукаві Марка, і жовна на вилицях Воронцова заходили з потрійною силою.

​Анна зробила крок уперед і встала прямо між двома чоловіками. Вона підвела підборіддя й подивилася Максиму просто в палаючі темні очі — без остраху, без провини, з загартованою холодністю.

​— По-перше, Максиме, прибери цей тон, — карбуючи кожне слово, тихо, але так самовіддано мовила Анна, що навіть дитячий сміх неподалік згас. — Марк — не коханець. Він мій близький друг і колега, який був поруч із нами в Лондоні всі ці п’ять років. Коли я виходила з пологового будинку, коли діти хворіли, коли мені потрібна була підтримка — поруч був він, а не ти. І він має повне право бути тут і спілкуватися з хлопчиками.

​Максим стиснув кулаки так, що шкіряний пакет із солодощами в його руці тріснув. Кожне її слово про «п'ять років поруч» пробивало його броню, змушуючи відчувати нестерпне каяття, яке миттєво переплавлялося на нову хвилю сліпих ревнощів.

​— Він тримав тебе за талію, Анно! — просичав Максим, нахиляючись до неї. — Він поводиться з моїми синами так, ніби...

​— А по-друге! — перебила його Анна, і в її голосі забриніла криця. — Згадай наш договір у сквері. Четвертий пункт, Максиме! Я чітко сказала: ти — батько моїх дітей, але ти не маєш жодного права лізти в моє особисте життя, вказувати мені, з ким спілкуватися, з ким гуляти й кого впускати в свій дім!

​— Ти думаєш, я дивитимуся, як чужий чоловік виховує моїх синів?! — відрізав Воронцов, і його голос прозирав оскаженілою владністю.

​— Він їх не виховує, він їхній друг! — сміливо відповіла Анна. — А ти... ти зараз знову поводишся як тиран, який вважає, що може купити чи підкорити все навколо! Якщо ти не здатен поважати мої кордони й моїх друзів — ти можеш розвертатися й йти геть прямо зараз. Я не дозволю влаштовувати сцені при дітях!

​Максим застиг. Позиція Анни була непохитною.

​Він перевів погляд за її спину. Данило й Матвій тулилися до Олі та Марка, здивовано й із насторогою дивившись на нього. У їхніх дитячих очах більше не було того вчорашнього тепла й зацікавленості, які він так важко виборював, складаючи з ними дерев'яний гвинтокрил. Зараз вони бачили в ньому лише чужого, суворого чоловіка, який кричить на їхню маму та їхнього улюбленого «дядька Марка».

​Усередині Максима щось боляче й тріскучо надламалося.

​Він усвідомив: ще один крок, ще одне різке слово — і він остаточно втратить те хитке містке довіри, яке щойно почав будувати із синами.

​Максим заплющив очі на секунду, придушуючи звірячу лють і розпач. Коли він розплющив їх, його погляд залишався темним, але оскаженілий вогонь змінився глибоким, непроглядним тлінням.

​Він повільно опустив пакет із солодощами на лавку біля фонтана.

​— Я почув тебе, Анно, — промовив Максим низьким, приглушеним голосом, у якому проступала важка, стримана сила.

​Він глянув на Марка — коротко, так, що той мимовільно напружився, відчуваючи невидиму загрозу, а потім знову перевів погляд на Анну:

​— Твої кордони зрозумілі. Але не думай, що я залишу це просто так.

​Максим повільно повернувся, не сказавши більше жодного слова, і важким, розмашистим кроком пішов геть алеєю парку.

​Оля важко видихнула, опускаючись на лавку поруч із дітьми. Марк підійшов до Анни, торкнувшись її плеча:

— Аню... Хто це був? Це дійсно... їхній батько?

​Анна важко закрила очі й повільно видихнула повітря, відчуваючи, як тремтять руки після цієї сутички.

​— Так, Марку.

​Марк подивився вбік, куди пішов Максим, і суворо сказав:

— Він небезпечний, Аню. В його очах... він дивився на тебе не просто як батько дітей. Він дивився на тебе як чоловік, який нікому тебе не віддасть.

​Анна лише міцно стиснула губи, дивлячись на тріснутий пакет із солодощами, який Максим залишив на лавці. Гра перестала бути просто розставлянням кордонів — тепер між ними спалахнула справжня війна пристрасті, ревнощів та минулого, яке жоден із них так і не зміг відпустити.