Розділ 28

Анна

​Ранок наступного дня починався спокійно. Анна з синами й Олею збиралися на прогулянку до центрального парку. Вони домовилися зустрітися з Максимом біля фонтана о третій годині.

​Але об одинадцятій ранку телефон Анни задзвонив. На екрані висвітилося ім'я: Марк.

​— Марк? Ти в Україні?! — здивовано вигукнула Анна в слухавку.

​— Привіт, Аню! — лунав веселий, теплий голос із легким британським акцентом. — Мені терміново довелося прилетіти в Київ по роботі, і я просто не міг не заїхати до моїх улюблених близнюків! Я вже біля вашого будинку з оберемком подарунків. Ви розраховували прогулятися парком?

​Марк був колегою Анни по британському офісу — успішним, привабливим архітектором із легким характером та щирою посмішкою. Усі ці роки в Лондоні він був поруч: допомагав Анні з вибором квартири, підвозив її з лікарні після пологів і привозив хлопчикам іграшки щовікенду. Він був таємно закоханий у Анну вже кілька років, але поважав її кордони, сподіваючись, що з часом вона відкриє йому серце. А для Данила й Матвія він став «дядьком Марком» — рідною людиною, з якою вони виросли.

​Коли Марк зайшов до квартири, хлопчики з радісними криками буквально кинулися йому на шию:

— Дядько Марк! Ти приїхав! Ти привіз наш улюблений англійський конструктор?!

​— Звісно, бешкетники! — сміявся Марк, крутячи Матвія на руках і обіймаючи Данила.

вони всі разом — Анна, Оля, Марк і хлопчики — прогулювалися алеями центрального парку. Погода була сонячною. Марк тримав близнюків за руки, про щось весело з ними теревенив і смішив їх англійськими лічилками. Хлопчики щиро горнулися до нього, сміялися й показували свої улюблені місця в парку.

​Анна йшла поруч, м'яко посміхаючись. З Марком усе було просто, зрозуміло й безпечно.

​У цей же час з боку центральної алеї крокував Максим.

​Він ішов із великим пакетом свіжих солодощів для хлопців та коробочкою з ніжними тістечками для Анни. На його обличчі була редкa для нього, ледь помітна м'яка посмішка. Він чекав цієї зустрічі весь день.

​Максим зупинився біля великого фонтана.

​І в цю секунду його посмішка миттєво згасла, перетворившись на застиглу, крижану маску.

​За двадцять метрів від нього стояла Анна. А поруч із нею — високий, статний, симпатичний чоловік у стильному європейському пальті.

​Але найболючішим ударом для Максима стало не це.

​Данило й Матвій, його власні сини, які вчора з острахом і цікавістю дивилися на нього, зараз весело висіли на руках цього незнайомця! Марк легко підхопив Данила на плечі, а Матвія тримав за руку. Хлопчики щиро, дзвінко сміялися, а цей чоловік обережно й дуже природно поклав вільну руку на талію Анни, нахиляючись і щось шепочучи їй на вухо.

​Анна тихо розсміялася у відповідь.

​Усередині Максима в одну секунду вибухнув справжній атомний реактор із дикої, звірячої люті й сліпих ревнощів.

​Уся його вчорашня дипломатія, усі стримані обіцянки «не тиснути» й грати за правилами розлетілися на порох. Його кров, його сини, його жінка — зараз раділи з якимось чужинцем, який поводився так, ніби це він був господарем цієї родини!

​Максим зробив декілька швидких, розмашистих кроків і буквально врізався в їхню компанію, перекриваючи собою сонячне світло.

​Його темні очі палали оскаженілим вогнем. Жовна на вилицях ходили ходуром, а кулаки стиснулися так, що побіліли кісточки.

​— Що тут відбувається, Анно? — Його голос прозвучав як гуркіт обвалу в горах.

​Анна й Марк зупинилися. Посмішка миттєво зникла з обличчя дівчини.

​— Максиме? — здивовано мовила Анна, відчуваючи, як від його аури знову віє небезпечним штормом. — Ми ж домовлялися зустрітися о третій...

​— Я бачу, з ким ти зустрічаєшся! — просичав Максим, і його крижаний, зневажливий погляд перевівся на Марка. Він крокував упритул до нього, виглядаючи загрозливо й монументально. — Прибери руку з її талії. Зараз же.

​Марк насупився, але не злякався. Він обережно опустив Данила на землю й став перед Анною, закриваючи її від Максима:

​— Перепрошую, чоловіче, а ви хто такий, щоб розмовляти в такому тоні?

​— Я батько цих дітей! — відрізав Максим, роблячи ще один крок уперед і буквально пропалюючи Марка поглядом. — А ти хто такий і що ти робиш поруч із моєю родиною?!

​— Дядько Марк — наш друг! — раптом голосно вигукнув Матвій, обіймаючи Марка за ногу й насупившись на Максима. — Не кричіть на нього! Він приїхав до нас із Лондона!

​Ці слова дитини були для Максима як ніж у серце. Його власний син захищав чужого чоловіка від нього!

​Максим подивився на Анну. У його очах була така гримуча суміш болю, запеклої люті й ревнощів, що повітря між ними практично зайнялося.

​— Значить, ось які в тебе «правила гри», Анно? — просичав Максим низьким, небезпечним голосом. — Поки я намагаюся грати за твоєю чесністю, ти виводиш у світ свого лондонського коханця?!