Розділ 24

Дзвінок, що розітнув тишу

​Різкий, вимогливий звук домофона прорізав тишу квартири, ніби лезо бритви.

​Оля скрикнула й інстинктивно прикрила рот долонею. Вона подивилася на Анну з виразом чистого панічного жаху. Анна ж застигла на місці. Кров у скронях пульсувала так гучно, що глушила всі інші звуки.

​Вона повільно підійшла до стіни й подивилася на чорно-білий екран відеодомофона.

​З монітора на неї дивилося обличчя Максима.

​Жодних вагань. Жодної м'якості. На його вилицях ходили ходуром жовна, а погляд темних очей здавався крізь камеру майже оскаженілим. Він не чекав, поки йому дадуть дозвіл — він просто натиснув кнопку під'їзду й, скориставшись тим, що двері відкрив хтось із сусідів, вже піднімався на її поверх.

​— Аню... — прошепотіла Оля ззаду. — Що робити?

​— Забери хлопців і зачинися в дитячій, — тихо, але незламно наказала Анна, розправляючи плечі. — Олю, негайно. Я не хочу, щоб вони бачили цього.

​Оля швидко кивнула й зникла в коридорі, забираючи синів до дальньої кімнати.

​За кілька секунд у масивні броньовані двері квартири тричі гучно й важко вгатили.

​Анна підійшла до дверей і повільно повернула замок.

​Двері відчинилися, і в передпокій буквально вдерлося відчуття важкої, придушливої небезпеки.

​Максим стояв на порозі у всій своїй монументальній, лякаючій величі. За п'ять років він змінився. Спеціально зачесане назад волосся, бездоганний темний костюм-трійка, дорогий годинник на зап'ясті. Але головне — його аура. Він більше не був просто талановитим і харизматичним бізнесменом. Тепер перед нею стояв жорсткий, загартований боротьбою й владою чоловік, який звик підкоряти своїй волі все й усіх.

​І зараз цей чоловік дивився на неї з такою сумішшю люті, болю та дикого, звірячого бажання, що в Анни перехопило подих.

​Усередині Максима палало пекло.

​Усі ці п'ять років він переконував себе, що забув її. Що вона — лише помилка, дівчина, яка його зрадила й втекла. Він щоночі дістав із сейфа її срібну підвіску, щоб нагадувати собі про її зраду й свій холодний вибір. Він придушив у собі всі почуття, перетворившись на крижану брилу для всього світу.

​Але зараз, бачачи її перед собою — з цим же променистим поглядом, із цими тими ж губами й прямим, викличним підборіддям, — його загартована бронзовою бронею система дала збій. Вона була все такою ж бажаною. Вона все так само змушувала його серце битися до болю в ребрах.

​І саме це робило його ще лютішим.

​Максим ступив уперед, загарбавши собою весь простір передпокою. Анна інстинктивно зробила крок назад, але він сухо й важко зачинив за собою двері, відрізаючи їх від усього зовнішнього світу.

​— П'ять років, Анно... — його голос прозвучав низько, рокочучи, як затихаючий грім. — П'ять. Мать його. Років.

​— Максиме, ти не маєш права вдиратися в мій дім... — намагалася твердо почати Анна, але він перебив її одним рішучим, лякаючим кроком у її бік.

​— Твій дім?! — розлилася його лють, хоч він і намагався говорити тихіше, щоб не перелякати дітей. Він зупинився впритул до неї. Від нього пахло дорогим парфумом, тютюном і диким адреналіном. — Ти втекла від мене на інший кінець континенту! Ти сховала від мене вагітність! Ти змусила МОЇХ синів рости без батька!

​— Вони — мої діти! — злісно прошепотіла Анна, згадуючи весь свій біль. — Ти був для мене чужою людиною! Акулою з обкладинки Forbes! Я захищала їх і себе!

​— Захищала?! — Максим нахилився до її обличчя так близько, що вона відчувала його гаряче, уривчасте дихання. Його темні очі палали темним вогнем. — Ти загралася в незалежність, Анно! Ти вирішила за нас усіх! Ти думала, що можеш просто викреслити мене зі свого життя, подарувати моїй крові чуже прізвище й спокійно жити в Лондоні?!

​Він різко простягнув руку й схопив її за зап'ястя. Рух був не болячим, але настільки владним і загарбальницьким, що Анна мимовільно ахнула. Електричний струм від цього доторку пропік обидвох, повертаючи спогади про ту фатальну ніч п'ять років тому.

​— Пусти... — прошепотіла вона, намагаючись вирватися, але його пальці були як сталеві кайдани.

​— Ніколи більше, — проричав Максим, дивившись їй просто в очі. У його погляді не було й краплі м'якості — лише небезпечна, непорушна рішучість чоловіка, якого позбавили найціннішого, і який прийшов забрати це назад. — Твоє відрядження закінчилося. Ти й хлопці більше нікуди не поїдете.

​— Ти не можеш мене змусити! — Анна сміливо подивилася йому в обличчя, приховуючи дрижаки в тілі. — Я керую великим філіалом, у мене контракт, у мене життя в Лондоні!

​Максим гірко й холодно посміхнувся. Ця посмішка лякала більше, ніж будь-яка лайка.

​— Контракт? — він нахилився ще ближче, торкаючись губами її скроні, від чого Анна інстинктивно затамувала подих. — Я викуплю твою компанію до кінця цього дня й розірву твій контракт за одну хвилину. Ти забула, з ким розмовляєш, Анно? За ці п'ять років я навчився ламати будь-який опір.

​Він повільно випустив її зап'ястя, але не відступив ні на сантиметр.

​— У тебе є два варіанти. Перший: ми сідаємо за стіл, і ти добровільно переписуєш хлопчиків на моє прізвище, дозволяючи мені бути присутнім у їхньому житті щодня. Другий: я вмикаю весь свій юридичний ресурс, і через місяць ти бачитимеш Данила й Матвія лише у вихідні за рішенням суду.

​— Ти... ти монстр, — зі сльозами люті на очах мовила Анна.

​— Я батько, у якого вкрали п'ять років життя його синів, — відрізав Максим, і в його голосі на секунду проступив такий глибокий, зранений біль, що Анна застигла. — І чоловік, якого ти зрадила. Вибирай, Анно. Бо часу на втечу в тебе більше немає.