Розділ 15

Максим

​У той самий час Максим уже сидів у машині біля кафе. Срібна підвіска Анни лежала у нього на долоні. Він був готовий, перехопити її після підписання паперів і нарешті розставити всі крапки над «і».

​Але в цей момент телефон у його кишені розірвався від дзвінка. На екрані висвітилося ім'я головного інженера з безпеки серверів.

​— Максиме Олександровичу, у нас надзвичайна ситуація! — голос у слухавці тремтів. — Здійснюється масштабна хакерська атака на наші головні сервери. Зливають дані ключових державних клієнтів. Якщо ми не зупинимо це протягом п'ятнадцяти хвилин — компанії кінець, а на вас чекають судові позови!

​Водночас до машини підбіг Андрій із планшетом у руках. Його обличчя було блідим.

​— Максиме, я щойно перевірив... Анна. Вона тільки-но підписала контракт на п'ятирічне керівництво філіалом у Лондоні. Вона не просто у відрядженні, Максиме. Вона свідомо підписала відмову від повернення сюди на п'ять років і вже їде в аеропорт. Вона тікає від тебе.

​Максим завмер.

​Усередині спалахнула гостра, суміш розчарування та чоловічої гордості. Він дивився на срібну підвіску у своїй долоні, а в голові лунали слова Андрія: «Вона тікає від тебе».

​Він міг би зараз кинути все, проігнорувати катастрофу в компанії, поїхати в аеропорт, заблокувати її термінал і силою затримати її. Але він бачив її рішення. Вона свідомо обрала життя за тисячі кілометрів від нього.

​— Максиме, що робимо? Їдемо за нею чи на сервери? — напружено запитав Андрій.

​Максим повільно стиснув срібну підвіску в кулаку, відчуваючи, як метал впивається в шкіру. Його погляд став холодним, як крига.

​— На сервери, — глухо й твердо віддав наказ Максим. — Якщо вона так відчайдушно хоче втекти й будувати своє життя в Лондоні... нехай щастить. Я не бігатиму за жінкою, яка від мене ховається.

​Автомобіль різко рушив у бік головного офісу IT-компанії. Максим відпустив її. Але срібну підвіску він заховав у свій сейф — як єдиний борговий розпис, який вона так і не повернула...