Розділ 14

Анна

​Рідне місто зустріло Анну звичною метушнею. Вона прилетіла лише на два дні — підписати наказ про переведення до лондонського офісу на п'ять років і забрати трудову книжку.

​Чекаючи на юриста в затишній кав'ярні неподалік від свого бізнес-центру, Анна намагалася приборкати ранкову нудоту. У сумочці лежали результати аналізів. Рішення було прийнято: вона виростить цю дитину сама. Вона мала хорошу посаду, високу зарплату в Англії й абсолютну незалежність.

​Аби відволіктися від думок, вона простягнула руку до журнального столика й узяла свіжий випуск Forbes.

​Серце Анни пропустило удар, а з грудей вирвався глухий подих.

​З обкладинки гляділи ті самі темні, проникливі очі. Владне обличчя, затиснуті вуста, ідеальний костюм. У ньому не було ані краплі м'якості — лише сила, багатство й небезпека.

​Підпис під фото стискав горло: «Максим Воронцов: як IT-гігант створює нову імперію».

​— Максим... Воронцов... — прошепотіла вона, роздивляючись його фото.

​Усередині все похололо. Вона переспала з одним із найвпливовіших і найбагатших чоловіків країни. Людиною, про яку ходили чутки як про жорсткого акулу в бізнесі, що ніколи не пробачає помилок.

​Анна уявила, що станеться, якщо він дізнається про вагітність. Вона для нього — випадкова дівчина з клубу. Він або вирішить, що це хитрий шантаж заради грошей, або просто забере в неї дитину за допомогою своїх безмежних зв'язків та юристів.

​Паніка охопила її з такою силою, що ноги стали ватяними.

​Коли за десять хвилин до кав'ярні забіг юрист із папочкою, Анна навіть не стала читати дрібний шрифт. Вона швидким, тремтячим підписом скріпила кожну сторінку контракту на п'ятирічне керівництво філіалом у Лондоні.

​— Анно Сергіївно, ви впевнені? П'ять років — це тривалий термін без повернення...

​— Я впевнена, — твердо відрізала вона, закриваючи папку. — Мій літак назад за чотири години.

​Вона підхопила валізу й вибігла з кав'ярні до таксі