Розділ 12

 Максим

Максим Воронцов не звик програвати. І тим більше він не звик, коли з його власної спальні пропадали жінки, лишаючи після себе лише зім'яте простирадло й ледве відчутний солодкуватий аромат парфумів.

​Уже за дві години після її зникнення в його кабінеті сидів Андрій разом із начальником служби безпеки.

​— Ми пробили камери біля клубу та номери авто, — звітував Андрій, гортаючи планшет. — Дівчину звати Анна. Працює провідним спеціалістом у великій компанії. Але, Максиме... ти її зараз не знайдеш у місті.

​Максим повільно підвів погляд від вікна.

— Вона переховується?

​— Ні, — хитав головою Андрій. — сьогодні зранку о дев'ятій нуль-нуль, вона вилетіла терміновим рейсом до Лондона. У них там відкривається новий філіал, і її відправили на підписання партнерського договору. Вона вже в літаку до Лондона.

​Максим відкинувся на спинку шкіряного крісла. Усередині вирувала суміш холодної люті та дикого, неконтрольованого зацікавлення. Вона не шукала його грошей, не лишила номеру, не намагалася стати «постійною дівчиною Воронцова». Вона просто втекла за кордон, ніби він був помилкою.

​На його великому масивному столі, поруч із мільйонними контрактами, лежала маленька срібна підвіска, яку вона загубила в поспіху. Максим підняв її й поволі стиснув у кулаку.

​— Вона повернеться? — коротко запитав він.

​— За моїми даними, якщо підписання пройде успішно, то вона має повернутися через декілька тижнів на  короткий термін — лише аби закрити кадрові папери тут і остаточно оформити відрядження, — відповів начальник безпеки.

​— Чудово, — на губах Максима з'явилася небезпечна, хижа посмішка. — Летіти за нею в Лондон — це занадто просто й злякає її. Ми зустрінемо її тут. Я особисто заберу її з офісу, як тільки вона підпише папери.