Розділ 10

​Перший поцілунок, спочатку обережний і трепетний, миттєво втратив свою стриманість. Ніби греблю, яку Максим так важко утримував усю ніч, остаточно прорвало.

​Його гарячі долоні впевнено лягли на її талію, притягуючи Анну ближче. Вона відчула, як під тонкими пальцями прискорено б'ється його пульс, як напружені м'язи під сорочкою. Це більше не був холодний, недосяжний чоловік із VIP-зони — перед нею був той, хто віддавав їй усе своє стримуване бажання.

​— Ти... — його голос прозвучав як глухий, хрипкий видих біля її губ. Він зупинився лише на секунду, вдивляючись у її очі з німим запитанням, даючи їй останній шанс відступити. — Ти впевнена?

​Замість відповіді Анна міцніше стиснула тканину його сорочки на плечах і сама потягнулася до його вуст. Усередині неї більше не було місця страху чи сумнівам. Лише дике, вибухове відчуття життя, безпеки та нестримної пристрасті до чоловіка, який її врятував.

​Максим тихо видохнув, і його руки стали владнішими. Він легко підхопив її, переносячи на м'яке ліжко, і накрив своїм тілом, не залишаючи між ними й сантиметра простору.

​Шовк її вечірньої сукні м'яко зісковзнув донизу, відкриваючи ніжну, прохолодну шкіру ранковому сонцю та його палким доторкам. Кожен рух Максима був дивовижним поєднанням сили й майже неможливої обережності — він торкався її так, ніби вона була чимось дорогоцінним і водночас крихким. Його губи залишали гарячий слід на її шиї, ключицях, змушуючи Анну солодко вигинатися й затамовувати подих від нових, незнайомих досі відчуттів.

​Пестощі ставали дедалі наполегливішими, розганяючи кров у венах. Гарячка, яка вчора була болісним хімічним уколом, сьогодні розливалася тілом як природний, чистий вогонь. Анна плуталася пальцями в його темному волоссі, відчуваючи кожну лінію його спини, повністю розчиняючись у цьому моменті.

​Усе навколо втратило значення: час, правила, можливі наслідки. Рухи стали інтенсивними, синхронними, наповненими божевільною хімією та тісною емоційною близькістю. Вони віддавалися один одному настільки жадібно й беззастережно, що жодна думка про захист чи розважливість просто не мала шансу проникнути в їхню свідомість.

​Коли хвиля кульмінації остаточно накрила їх обох, розмиваючи залишки реальності, Анна безпорадно уткнулася обличчям у його плече, відчуваючи, як її серце б'ється в унісон із його важким, уривчастим диханням.

​Вони лежали в тиші, оповиті золотим ранковим світлом. Максим обіймав її ззаду, зарившись обличчям у її волосся й повільно гладячи по плечу. Це була хвилина абсолютного спокою...