Розділ 3

Анна

​Ще не встигла кава в горнятку остаточно охолонути, як тишу орендованої квартири знову розірвав різкий звук мелодії дзвінка. Цього разу на екрані світилося ім’я подруги — Олі.

​Анна злегка стомлено зітхнула, наперед знаючи, чого чекати. Оля була повною її протилежністю: енергійною, імпульсивною і переконаною в тому, що найкращі ліки від будь-якого стресу, чи то батьківський тиск, чи то проблеми на роботі — це зміна обстановки і танці до упаду.

​— Алло, — важко видихнула Анна, прийнявши виклик.

​— Так, збирайся, я заїжджаю за тобою через сорок хвилин! — замість привіту затарабанила в трубці Оля. — Ніяких «але» і «я втомилася». Нас чекає клуб, коктейлі та нормальне людське життя!

​— Олю, ні. Я сьогодні нікуди не піду, — рішуче заперечила Анна, дивлячись у своє відображення у темному склі вікна. — По-перше, завтра я вилітаю у Лондон. По-друге, ти ж знаєш моє ставлення до цих клубів: там занадто галасливо, ніхто нікого не чує, і взагалі... я хочу просто впасти в ліжко з книжкою.

​— Книжкою ти встигнеш затупити до кінця своїх днів! — парирувала подруга. — Аню, очнись! Тобі двадцять три, ти сидиш у чотирьох стінах після дзвінка своєї мами. Тим паче ти вилітаєш до Лондона. Потрібно розвіятися! Одягай ту чорну сукню, що висить у шафі як музейний експонат, і роби нормальний макіяж. Я вже викликаю таксі.

​— Олю, я серйозно... — спробувала відбитися Анна, але на тому кінці лише дзвінко засміялися.

​— За сорок хвилин я буду біля твого під'їзду. Не вийдеш — почну тарабанити у двері, поки сусіди не викличуть поліцію! Люблю, цілую!

​Зв'язок обірвався.

​Анна безпорадно подивилася на телефон, а потім на власні руки. Вона знала, що Оля не жартувала — якщо та сказала, що приїде, то приїде й витягне її силою. Похмуро всміхнувшись власній безвиході, Анна таки підвелася зі стільця і попрямувала до шафи. Вона й гадки не мала, що цей спонтанний вечір, на який вона погодилася з чистого небажання сперечатися, змінить усе.