Розділ 2

Максим

​Панорамні вікна кабінету на сороковому поверсі відкривали приголомшливий вид на вечірнє місто, залите мільйонами вогнів. Проте Максим не дивився на краєвид. Він роздратовано ходив туди-сюди по чорному матовому паркету, коли телефон лежав на столі, поки гучні зв'язки динаміка передавали чергову порцію батьківського невдоволення.

​— Максиме, ти мене взагалі слухаєш? — голос матері звучав напружено й вимогливо. — Тобі вже двадцять сім, твоя компанія процвітає, ти заробляєш мільйони, але що з того? У тебе немає головного — сім'ї, спадкоємця, затишного дому, де на тебе чекають!

​Максим різко зупинився біля скла, засунувши руку в кишеню штанів, і важко видихнув.

​— Мамо, ми вже обговорювали це разів сто. Я не збираюся одружуватися просто тому, що комусь у нашому родинному колі здалося, що настав час, — його голос був спокійним, але в кожному слові відчувалася крижана сталь, яка завжди змушувала батьків хоча б трохи зважати на межі. — Мій дім — це мій дім, і мені ніхто в ньому не потрібен для галочки.

​— Для якої галочки?! — обурилися на тому кінці. — Дочка Аркадія Петровича, Катя, чудова дівчина! Вона закінчила університет у Лондоні, чудова партія для тебе... Батьки вже натякали, що ми могли б об'єднати наші бізнеси. Це ідеально для всіх!

​— Опція «вигідне злиття бізнесів через моє одруження» навіть не розглядається, — відрізав Максим, відчуваючи, як починає пульсувати скроня. — Якщо Каті потрібен бізнес-партнер, хай звертається у відділ розвитку корпорації. Мені не цікаво будувати стосунки за розрахунком чи за покликом твоїх амбіцій.

​— Ти просто егоїст! — не витримала матір. — Тобі важливо тільки твої сервери, твої розробки та мільйонні контракти! Хтось же має продовжити твою справу?

​— Я сам прекрасно продовжую свою справу, — холодно відповів Максим. — На цьому все, мамо. У мене ще нарада з азійськими партнерами.

​Не чекаючи відповіді, він торкнувся сенсора на годиннику, розриваючи зв'язок. Тиша в кабінеті здалася оглушливою.

​Максим зняв піджак, кинув його на спинку шкіряного крісла й потер перенісцю. Його IT-компанія була безперечним гігантом ринку, його ім'я не сходило з ділових шпальт, а розробки контролювали ледь не половину цифрової інфраструктури країни. У свої двадцять сім він уже керував імперією, звик прогнозувати ризики й вигравати найжорсткіші ринкові війни. Але чомусь протистояти власним батькам щодо особистого життя виявлялося складніше, ніж виводити бізнес із криз. Усі ці намагання «влаштувати його долю» викликали в нього лише глухий опір.

​Він підійшов до столу, торкнувся сенсорної панелі, активуючи робочі монітори, на яких рясніли графіки кодів і фінансові звіти. Це був його світ — чіткий, логічний і контрольований.