Розділ 1

Анна

   ​Телефон вібрував на кухонному столі вже третю хвилину, перериваючи тишу орендованої «однушки» на околиці міста. Анна дивилася на екран, де висвітлювалося знайоме «Мама», і з кожною секундою бажання скинути дзвінок ставало майже непереборним. Але вона знала: якщо не візьме зараз, слідом піде повідомлення у всіх месенджерах із запитанням «Ти жива?», а потім дзвінок повториться.

​Вдихнувши й видохнувши, Анна підняла трубку і притиснула телефон до вуха.

​— Мам, привіт, — намагалася говорити максимально бадьоро вона, помішуючи ложкою каву в горнятку.

​— Аню, нарешті! — голос матері в трубці звучав так, ніби вони не спілкувалися щонайменше рік, хоча минув всього один день. — Я тобі вчора писала, ти чому не відповіла? Знову зациклилася на своїй роботі?

​— Я була зайнята, мам. Звіти, переклади... Сама знаєш.

​— Знаю-знаю, тільки твої звіти тобі заміж не вийдуть і дітей не народять! — одразу перейшла до улюбленої теми мати. — Тобі вже двадцять три, Аню! Ти взагалі розуміє?  А ти досі одна в цьому своєму місті знімаєш кути. Доки ти збираєшся перебирати?

​Анна закатила очі до стелі, хоча матір, звісно, не могла цього побачити. Вона б із радістю «не перебирала», от тільки її власне серце чомусь нікого не обирає.

​— Мам, я не перебираю. Просто зараз інші часи, мені потрібно спочатку стати на ноги, — спробувала відбитися Анна, відпиваючи гіркувату каву.

​— На ноги вона стає! А хто тобі заважає ставати на ноги у шлюбі з нормальною людиною? Тобі треба викинути з голови свої дурниці. До речі, тітка Люда казала, що її знайома...

​— Мам, стоп! — різко перервала її Анна, відчуваючи, як усередині все закипає. — Я на роботі... тобто, тільки прийшла з роботи, втомилася. Мені потрібно готуватися до відрядження в Лондон. Давай ми це обговоримо якось іншим разом? Мені треба відпочити.

​У трубці повисла коротка, але красномовна пауза, наповнена докором.

​— Ну звісно, робота важливіша за власну матір, — зітхнули на тому кінці дроту. — Добре, відпочивай. Але подумай про те, що я сказала. Час летить швидко, Аню.

​Зв’язок обірвався коротком гудком.

​Анна повільно опустила телефон на стіл і впала на стілець, відчуваючи себе так, ніби щойно розвантажила вагони. Три іноземні мови в дипломі, чудова пам'ять, амбіції та вміння розбиратися в найскладніших міжнародних контрактах — усе це чомусь абсолютно не мало жодного значення для батьків, коли мова заходила про її паспорт без штампу.

​Вона підвелася, підійшла до вікна, дивлячись на вогні вечірнього міста за склом. Хіба вона хотіла бути самотньою? Зовсім ні. Але й кидатися на першого ліпшого заради галочки не збиралася.