9.1

Після відвертої розмови з Матвієм мене трохи відпускає. Здається, ми знайшли спільну мову на найближчий час. Тепер тільки залишається розставити всі крапки над "і" зі Стельмахом – тут складніше. Розумію, що нашому шлюбу настав кінець, нас більше нічого не пов'язує. Все, на чому трималася наша сім'я, звалилося, розсипалося як картковий будиночок, варто було тільки торкнутися пальцем.

До приїзду Стельмаха ще кілька тижнів. Я могла б зателефонувати та все вирішити через телефон, але не хочу. Шукаю привід побачити Лева. Можливо, ще не пізно для нас?

Та ні, Асю. Вас нема! І навряд чи колись було. Якщо люблять, то не відпускають. Признайся вже самій собі та прийми цей факт.

Вирішивши дочекатися приїзду Лева, таки пишу чоловіку на мобільний: “Чекаю на твоє повернення. І, будь ласка, ухвали рішення, як нам жити далі. Бути шведською сім'єю, де одна мама, одна донька та двоє тат – я точно проти”. Можливо, моє повідомлення виглядає дурним, та й начхати. Я не боюся виглядати дурепою в очах Стельмаха.

Через хвилину на моє повідомлення надходить відповідь, коротке "Ок".

Ось гад, навіть не схотів хоч щось написати!

"Та йому просто начхати на тебе", – твердить внутрішній голос. І я майже згодна з ним, тільки от зрадницьке серце ще щось намагається заперечити. А раптом Лев спеціально так поводиться, щоб мені легше було розлучитися з ним і впустити в наше із Сонею життя Матвія?

Ох... Від цих думок голова йде кругом. Краще так не думати, не заганятися.

Мені просто треба якось пережити ці дні, доки Лев буде на реабілітації. Потім, коли він приїде, ми повернемось до непростої розмови, але це буде згодом. А зараз я маю жити миттю, тут і зараз. Повинна зберегти спокій і підготувати Соню до того, що Лев їй нерідний тато. А справжній тато – інша людина, яку я втратила через мінливість долі.