19. Ніколь

— І що він тобі сказав? — Валері поколотила у склянці коктейльною соломинкою.

Насправді її звали Лера, і вона теж була українкою. Але її батьки переселилися до Америки ще, коли Валері була зовсім дитиною. Тому наразі вона вважала себе стовідсотковою американкою. 

Валері була актрисою, але переважно знімалася в другорядних ролях. Режисери казали, що їй не вистачало харизми, аби стати "зіркою". Ну, таке трапляється: дівчина красуня, розумниця, але погляд на ній не спиняється. А якась інша, може, не надто гарна, відразу привертає увагу. 

Ми з Валері подружилися, певною мірою через нашу історичну батьківщину. Бо хоча я й розмовляла англійською ідеально, і моє ім'я не видавало слов'янського походження, все ж в Голівуді до мене ставилися трохи зверхньо. Як до приїжджої з країни "третього світу". А от у Лери таких заморочок не було. 

Можливо, тому ми стали з нею досить близькими подругами і могли ділитися всім, що було на душі.  От і зараз вона наполягала, щоб я розповіла про причину того, чому ходжу така похмура. А я почала занадто здалеку.

Так, занадто…

— Він не захотів їхати зі мною, — я закинула до рота оливку і замислено поглянула у вікно. Там шуміла пожвавлена міська вулиця. — Стас сказав, що не може покинути цей проект, у нього там важлива роль. Ну, коротше, ми домовилися, що через півроку він приїде, коли в нього закінчиться контракт. Але він не дуже того хотів…

— Та ну, не вірю…

— Казав, що недосконало знає англійську.

— Так можна вивчити, — хмикнула Валері. — Я ж сюди приїхала, не знаючи ні єдиного слова, і нічого. Зараз навпаки, українську згадати складно…

— Розумію, — я знизала плечима. — Але мені не вдалося його переконати. Якщо чесно, в мене склалося враження, що він погодився чисто формально. А сам думав,  що за ці півроку у мене тут нічого  не вийде, і я, навпаки, сама повернуся в Україну.

— Але ж склалося, — Валері поманила офіціанта, що пробігав повз наш столик, і замовила ще по коктейлю собі й мені. — Сталося те, про що ти мріяла, на тебе звернув увагу сам Конрад! Ти тепер прославишся!

— Певно, що так,  — пробурмотіла я,  — але це ще не точно…

— З таким настроєм, люба моя, ти далеко не заїдеш. Що тобі не подобається? Він колекціонує "Оскари"! Та ваш фільм приречений на успіх! 

—  Я ще не знаю, чи погоджуся на цю роль…

Вона подивилася на мене так, ніби я  сказала щось непристойне. 

— Нікі, ти з глузду з'їхала… Чи може, це я недочуваю? Повтори по літерах! 

— Конрад… Він спитав мене, чому я ношу обручку, адже в моїй анкеті сказано, що я незаміжня…

— Ну й що? Хочеш, то й носиш! 

— Я сказала, що заручена. А він пояснив, що для виконавиці головної ролі готує спеціальну піар-кампанію, і ця актриса має бути цілковито вільною. 

— Ну, я трохи чула про його походеньки…

— Так, у нього вся "фішка" в тому, що він нібито крутить романи з усіма без винятку виконавицями головних ролей в своїх фільмах. Про це знають усі, вся преса про це кричить, на цьому будуються його піар-кампанії. І як він дозволить мені носити цю обручку? 

— То зніми її, тільки й всього. Закінчаться зйомки   — одягнеш знову, — Валері знизала плечима. 

— Ти не розумієш. Стас не за "залізною завісою" живе. Він так само дивиться телевізор, читає в інтернеті про новини кіно. Він дізнається, сто відсотків. Якщо всі будуть говорити й писати, що в мене роман із Конрадом, що він зробив мені пропозицію…

— Але ж, я так, зрозуміла, це лише гра на публіку? Не по-справжньому…

— Я не знаю, Лерко… Чесно, не знаю… — мені хотілося плакати. — Якийсь такий роздрай на душі. Я все життя мріяла про цю мить. Коли я на вершині слави, переді мною відкриті всі шляхи… Моє ім'я у всіх на вустах… Але я боюся і з усіх сил чіпляюся за минуле.

— Ти вважаєш, що Стас — твоє минуле? Але в мене склалася думка, що ти його дуже кохаєш…

— Так, кохаю, — промовила я замислено. — Але, розумієш, Лер, він не має тих амбіцій, які маю я. Його цілком задовольняє роль у третьорозрядному серіалі, який через рік усі забудуть. Так, він непогано заробляє, його впізнають на вулицях. Проте тільки в Україні. Тут, в Америці, він абсолютно ніхто. І в світі про нього ніхто не знає. Але його влаштовує все. Він хоче зніматися спокійно в мильних операх, завести сім'ю, дітей, улітку їздити до Туреччини, а взимку в Карпати, збирати гроші на нову машину, і радіти листам від літніх шанувальниць його таланту. А мені це все нудне. Я хочу все більше й більше. І я впевнена, що доб'юся світової слави рано чи пізно. Конрад — лише початок. Стартовий майданчик до нових висот…

— Ну і не парся, — Валері красномовно поглянула на годинник. Так, в Америці час — це гроші, і я відчувала, що їй уже набридло слухати про мої душевні  страждання.  — Послухай, Нікі, чому б тобі не перевезти свого нареченого сюди, не пояснити йому ситуацію, хай в робочий час ти гратимеш роль коханої Конрада, а потім прямуватимеш під крильце до свого Стаса? Невже він не зрозуміє? Він же сам актор? 

— А папараці? Вони ж, якщо все рознюхають, влаштують такий скандал! У Конрада море конкурентів. Я втрачу цю можливість, пролечу, як фанера над Парижем!