18. Стас

Місяці йшли один за одним... Не встигли ми озирнутись, як осінь змінилась на зиму, зима на весну,  а весна — на літо. 

Ми з Нікі вже практично вісім місяців разом і все дуже добре. Вона крокує до мети так впевнено, я нею пишаюсь. Якби не моє навчання, то я теж ходив би по кастингах і тому подібне, але в кінці року довелось більше зосередитись саме на навчанні. Однак як тільки останні іспити були здані, я почав відвідувати кастинги. Трохи підзаробив на малих ролях, взяв свою заначку і пішов до ювелірного. Я вже давно хотів купити їй каблучку... Хотів, щоб це було щось особливе, красиве, щоб вона назавжди запамʼятала цей день. Довелось поцупити в неї одну з прикрас, щоб не промахнутись з розміром. Добре, що я памʼятав, які каблучки вона носила і на яких пальцях. Взяв саме ту, яку вона періодично вдягала на безіменний палець, і дав продавщиці.

Там визначили розмір і підвели мене до відповідного стенду. Каблучка, яку я шукав, знайшлась одразу. Камінець на ній сяяв дуже яскраво. Грошей ледь-ледь вистачило. Бо ж я збирав таємно, так-то у нас багато в чому був спільний бюджет. Нікі, правда, заробляла набагато більше, я навіть трохи комплексував, але був упевнений, що ось-ось все зміниться. 

Але і я ці місяці не сидів на місці. Поновив походи на більш серйозні кастинги. Це вже були не якісь там епізодичні ролі. Я ходив до іменитих режисерів. Кілька разів мене запрошували на цікаві, але невеликі ролі, а от чогось більш серйозного довго не було. 

Однак на днях мені зателефонували і запропонували дещо цікаве... Якщо я впораюсь з цією роллю, то це може бути моїм щасливим квитком у велике кіно. Нікі я не казав заздалегідь, хотів спочатку перемогти того, іншого претендента на роль... Остаточне узгодження вже за пʼять днів. 

Хоча взагалі я був упевнений, доки Нікі поруч, доки вона підтримує мене, я зможу досягти будь-чого. Я хочу, дійсно хочу, щоб вона завжди була поруч... Впевнений, що і сам зможу підтримати її, нам так добре разом. 

Коли йшов додому, також купив квітів. Авжеж, не мільйон троянд, але теж немало — девʼяносто девʼять. Ніколь дуже любила червоні троянди... 

Поживемо разом ще трохи заручені, а щойно я отримаю головну роль і хороший гонорар — зіграємо весілля. Я відчував, що це станеться доволі скоро. Знав, що останнім часом моя гра сильно покращилась. Та це помічали й інші. На кастингах на менші ролі я легко вигравав... А раніше навіть там доводилось докласти багато зусиль. Я навчився грати більш драматичні і романтичні ролі саме завдяки нашим стосункам з Нікі. Щоб краще передати почуття, думав перед роллю саме про неї.

Вже не вважав, що романтичні комедії та мелодрами — це щось низьке. Я боровся за кожну роль, та й знав, що саме мелодрамами і можна заробити в Україні. А я хотів заробляти, хотів, щоб Ніколь відчувала себе впевненою в майбутньому поруч зі мною, хотів бути надійним для неї. 

Коли підійшов до самих дверей квартири, то відчув, що нервую. Але хіба треба так хвилюватися? Вона не відмовить мені, я знаю... Вона кохає мене не менше, ніж я кохаю її.

Я маю бути рішучішим. 

Саме з такими думками я все ж подзвонив у двері. 

Нікі відкрила майже одразу.

Здивувалась, побачивши мене в костюмі та з величезним букетом. 

— Нікі, це тобі, — я простягнув їй квіти і поцілував в губи. 

Вона взяла букет, усміхнулась.

— Стасе, не треба було так витрачатись, — навіть злегка зніяковіла. — Дякую... 

— Це ще не все, — я зазирнув їй в очі, а потім став на одне коліно прямо в передпокої. — Нікі, кожна хвилина, кожен день разом із тобою , кожна твоя усмішка наповнюють моє життя щастям,  я кохаю тебе, ти — найкраще, що є в моєму житті, — я дістав з кишені маленьку червону коробочку і розкрив її перед нею, нарешті поставивши головне питання: — Ти вийдеш за мене?...

— Так, — щасливо прошепотіла вона.

Я вдягнув їй на палець каблучку і одразу ж обійняв, прибираючи з рук букет і кладучи його на стілець. Зазирнув їй в очі.

— Я кохаю тебе, Нікі, я ніколи нікого не кохав так, як тебе... 

Саме цієї миті задзвонив телефон в її кишені. Вона спочатку взяла його і вимкнула звук, але...

— А раптом там щось важливе? Візьми, я нікуди не дінусь... — я усміхнувся.

— Добре, — вона кивнула і приклала телефон до вуха.

Вона мовчить, а я слідкую за її обличчям, яке зі злегка роздратованого від того, що нас відволікли раптом стає дуже щасливим. 

— Так, авжеж! Я приїду, обовʼязково! Але що з документами?... Візу ж не отримати так швидко! 

Ці слова мене злегка насторожили...

Вона тим часом поклала слухавку і щасливо подивилась на мене.

— Стасе, мені запропонували роль в американському блокбастері! — емоційно сказала вона. — Їм потрібна саме українка, і вони обрали мене!... Але їхати треба вже за тиждень... Ти поїдеш зі мною?