12. Ніколь

Ні, я, мабуть, ніколи його не зрозумію. Ми ніби з інших планет, і говоримо на різних мовах. Я кажу своє, а він своє, і жоден не хоче почути іншого. 

Але, якщо чесно, я не готова йти на поступки. Тільки не в цьому випадку. Дивно, якби на місці Ангеліни була б будь-яка інша актриса, це мене так би не зачепило. Я могла б повірити, що з кимось із жінок Стаса можуть поєднувати лише дружні стосунки. Але не з нею. Я ж бачила, як вона дивилася на нього, коли вони з'явилися на тому банкеті. Такий погляд важко сплутати з чимось іншим. Та Лінка втріскалася в нього по самі вуха! А він того геть не помічав, дурненький…

Але, як кажуть юристи, незнання законів не звільняє від відповідальності. А невміння розібратися в жіночій психології не робить чоловіка безневинною жертвою. І те ж саме стосується й жінок. Треба мати свою голову на плечах, а не йти за кимось, як теля на мотузочці. 

З такими думками я крутилася в ліжку і все не могла заснути. Задзвонив телефон, і я стрімголов кинулася до нього, бо подумала, що то Стас хоче сказати мені на добраніч. Навіть не згадала про те, що дала собі слово не брати слухавку, якщо він зателефонує. 

Але то був усього лиш батько. Він трохи побурчав, що я пішла з вечірки без попередження, але в цілому виглядав задоволеним днем, який минув. Чого не можна було сказати про мене. Зрештою, я все-таки заснула, подумавши, що Стасу незручно мене тривожити своїм дзвінком так пізно, і він обов'язково зателефонує завтра вранці. 

***

Настав новий день. Займаючись звичними справами, я увесь час поглядала на телефон. Я уявляла собі, що Стас десь там, у себе вдома, чи в гуртожитку, розмірковує, чи варто йому йти на цю зустріч з Ангеліною. Можливо, він передумав? І от-от набере мене й скаже про це. Тоді в мене ніби гора з пліч спаде. 

А потім мені прийшла в голову інша думка. Він же бачив, у якому я живу будинку і в якому під'їзді. Раптом вирішив, що краще самому прийти і про все поговорити, а не телефонувати? 

Правда, він не знав номеру квартири, але ж міг, наприклад, спитати у консьєржки? А раптом він приходив, а та його прогнала? 

Я тут же спустилася вниз і почала розпитувати у консьєржки, чи ніхто до мене не приходив. 

— Ні,  — сказала вона. — Наче нікого не було. А що, ви когось чекаєте? 

Я придумала якусь байку про одногрупника, який мав принести позичений конспект. 

— Якщо він прийде, і буде питати про мене, то ви скажіть номер квартири, будь ласка, — я намагалася говорити недбалим тоном. — Бо то такий роззява, я йому казала, але сто відсотків, що забув. То такий високий хлопець, з темно-русявим волоссям і блакитними очима…

— Мабуть, гарний хлопець, що так переживаєте, —  консьєржка засміялася. — Звичайно, як прийде, я направлю до вас. 

— Дякую, — мені стало трохи легше на душі. Тепер я його точно не прогавлю! 

Повернулася додому і вирішила спекти пиріг. Ніколи не була любителем кулінарних експериментів, але подумала, раптом Стас прийде, а я його здивую. 

Але він не прийшов, і не зателефонував. Коли на годиннику з'явилися цифри 17.00, я якраз вийняла пиріг з духовки і визирнула у вікно. Двір був порожнім. Стас не прийшов, і вже сьогодні  не прийде. Бо зараз він зустрічається з Ангеліною…

***

Правда, він таки зателефонував до мене через кілька годин, але я за той час так накрутила себе, що не стала брати слухавку. 

Та й не дуже було коли, бо збиралася в дорогу. Я мала їхати в Карпати на зйомки в одному новому серіалі. У мене була невелика, але цікава роль. Мені хотілося обговорити її зі Стасом, але вчора не вдалося, бо якраз подзвонила Ангеліна, і я так і забула йому сказати про це. А сьогодні я вже була занадто ображена, і моє самолюбство постраждало через те, що він обрав її, а не мене. 

Я зібрала речі на кілька днів і сіла читати сценарій. Це мав бути історичний детектив за романом одного відомого українського письменника. Головний герой, якого грав дуже популярний актор, був відомим у 19 столітті адвокатом, який, за задумом автора, увесь час потрапляв у якісь кримінальні історії та розслідував їх. 

Кожна серія була окремим епізодом, тож саме мав зніматися епізод у одному старому маєтку в горах, куди  головний герой приїздив на весілля доньки свого університетського товариша. Я мала грати роль тієї самої дівчини, що виходила заміж з примусу. Її батько нібито був любителем азартних ігор, і програв усе своє майно та ще й вліз в борги. Тож йому нічого не залишалося, як прийняти пропозицію свого багатого сусіда, котрий погодився сплатити усі його борги за умови одруження з його донькою, яка була набагато молодшою. 

У цій серії мене, тобто мою героїню, мали вбити, а герой-адвокат розслідував би моє вбивство. Ну, таке мило мильне, але я була впевнена, що цей нехитрий сюжет викличе захоплення у глядачів. Вони полюбляли страждання і таємниці, особливо в романтичному антуражі минулого. 

Тому я була задоволена цією роллю, яку отримала не з допомогою батька ( принаймні, дуже хотілося на це сподіватися). Її запропонував мені мій університетський викладач. Правда, він був батьковим товаришем, але ж світ кіно такий вузький. Я не думала, про те, чи батько замовив за мене слівце. Хотілося вірити, що ні, що мене справді знали як молоду і талановиту актрису, а не тільки доньку "того самого Зорькіна".