10. Ніколь

— Ти мені теж подобаєшся,  — сказала я. 

Можливо, це було занадто рано з мого боку? Кажуть, дівчина повинна кілька разів відповісти "ні" або принаймні "не знаю", перш ніж зізнатися у своїх почуттях. 

Але я ніколи не була шанувальницею усіх цих традицій та невідомо ким вигаданих правил. Зрештою, наше життя занадто коротке і непередбачуване, щоб ще самим його ускладнювати. 

Він дійсно подобався мені. І не так через зовнішню привабливість ( хоча був, ніде правди діти, до біса гарний). Я відчувала в ньому якусь споріднену душу. Може, це дивно звучить? Та я пригадала легенду, яку десь читала, що колись люди були цілісними створіннями, а потім Бог покарав їх, розділивши кожну істоту на дві половинки. Іноді ці дві половинки єдиного цілого зустрічаються, але буває, що вони розминаються у просторі і часі, і так ніколи і не дізнаються, що були призначені один для одного…

Коли я дивилася на Стаса, слухала його, в мене виникало таке відчуття, що ми вже знайомі дуже й дуже давно, просто колись надовго розлучилися, а зараз зустрілися знову. Я могла передбачити, що він зараз скаже чи зробить, і цей поцілунок не став для мене несподіванкою. 

Більше того, я очікувала його. Отак стояла і думала: "Зараз він мене поцілує". Так і сталося. Здавалося, я навіть його думки могла б прочитати, якби достатньо сконцентрувалася. Але  я не дуже цього хотіла. Раптом він думає не про мене? 

***

Саме у ту мить, коли в моїй голові промайнула така думка, у Стаса в кишені задзвонив телефон.

— Вибач, — сказав він мені, і поглянув на екран. 

Я побачила, як його обличчя відразу змінилося, стало настороженим. 

Здається, я реально могла передбачити, що зараз все піде не так. І все лише через одну підстаркувату, наколоту ботоксом кралю. Вона знову стала поміж нами. 

Стас мовчав, приклавши слухавку до вуха, і з винуватим ( як мені здалося) виглядом слухав, що йому говорила Ангеліна. 

— Пробач мені, будь ласка, я мав тебе попередити, У мене сталася непередбачувана ситуація, — сказав він винуватим тоном. — Дещо сталось, я не міг не піти. Але повір, це не значить, що я ставлюсь до зйомок несерйозно.  

Потім знову довга пауза, вона щось йому вичитувала (як мені здалося). Я відвернулася і стала розкидати ногою листя, яке вже встигло насипатися з дерев. А ніби вчора ще було літо… Старалася думати про щось зовсім інше, не про Стаса і Ангеліну. Але в горлі вже з'явився неприємний клубок, який прямо душив і не давав нормально дихати. 

— Так, звичайно, — почула краєм вуха голос Стаса. — Давай зустрінемося завтра. Так, мені буде зручно в тій кав'ярні. О п'ятій? Добре, я буду. Дуже дякую! 

Він натиснув на відбій і широко усміхнувся. 

— В принципі, я сказав їй правду, — промовив Стас, беручи мене під руку, наче нічого й не сталося. — Але хоча б не прямим текстом. Інакше вона б могла образитись, а я б цього не хотів. Все ж, саме вона запропонувала мені прийти туди, познайомитися з важливими людьми. Негарно вийшло.

Я була до того розчарована його поведінкою, що не знайшла що сказати. Просто вивільнила свою руку і продовжила розглядати листя під ногами, ніби на цей час нічого важливішого за ці зів'ялі листки для мене не існувало. 

Стас, здається, так нічого й не зрозумів. Він був ніби "на своїй хвилі", і той зв'язок між нами на рівні думки, який я тільки що відчувала, десь безповоротно зник, випарувався, як роса під променями сонця. 

— Уявляєш, вона домовилася про роль для мене! — став він з захопленням розповідати. — У новому серіалі на історичну тематику. Роль, звичайно, не головна, але й не епізодична. Я гратиму сина головного героя! 

— Вітаю, — сказала я холодним тоном.  — Добре, я, мабуть, піду вже додому. 

— Чому додому, така гарна погода, давай ще погуляємо, — Стас був весь на позитиві, а от я почувалася від усього цього геть кепсько. 

Мені хотілося швидше опинитися вдома, набрати в ванну теплої води з піною, і поплакати досхочу. Щоб ніхто не чув і не бачив. 

Зрештою, Стас зрозумів, що зі мною щось не так. Не настільки ж він був дурним, навіть попри радість, яка переповнювала його. 

— Що сталося, Ніколь? — він зазирнув мені в очі. — Здається, все було так добре, а потім у тобі ніби вимкнулося світло. Мені не треба було так поспішати? Ти образилася? 

Господи, чи він дурний, чи прикидається?!

— Ні, я зовсім не образилася, — я говорила спокійно, адже завжди вміла контролювати себе. — Просто ти ж завтра ідеш на побачення з Ангеліною, то, мабуть, маєш підготуватися якось, а я лише забиратиму твій час. 

— А що там готуватися? — він засміявся. — Я ж не дівчина. Та й то не побачення ніяке, так, ділова зустріч. Треба дещо обговорити, стосовно тієї ролі. Вона теж там буде грати…

— Чомусь я зовсім не здивована, — я таки не втрималась від "шпильки" в його адресу. — Мабуть, вона гратиме другу дружину героя, яка вирішила спокусити свого молодого пасинка? 

— Не знаю, — він враз спохмурнів. — Вона мені не казала, яку роль гратиме. А ти що, ревнуєш? До Ангеліни? Це смішно. 

— Чому смішно? Я її чудово знаю. Вона не має жодних принципів і моралі. Заради власних інтересів продала б рідних батька з матір'ю і дітей, якби ті в неї були.