8. Ніколь

Я вже встигла добряче пожалкувати, що погодилася прийти на це збіговисько малих і великих "зірок" шоубізу. 

Треба було стати більш непоступливою, і рішуче сказати "ні" на вмовляння батька. Але в мене все-таки було занадто багато спогадів про ті часи, коли ми ще жили всі разом. Я пам'ятала, як він любив нас із братом, завжди знаходив для нас час у своєму напруженому графіку, як ми могли попросити в нього що завгодно, і він втілював у життя наші найсміливіші мрії…

Хай він потім усе це перекреслив своєю зрадою, тим, що пішов від мами, спокусившись молодою кар'єристкою.  Але для мене він завжди залишався авторитетом і найріднішою людиною, хоч я й не зізнавалася йому в тому. 

І коли він зателефонував і запросив мене на святкування свого ювілею, наголосивши, що я обов'язково маю бути присутня, бо це корисно для моєї кар'єри — я сказала, що прийду, але не через якусь там кар'єру, а тому, що він мій тато. Здавалося, він був дуже радий це почути. 

Але мені коштувало великих зусиль зберігати безтурботний і усміхнений вигляд, коли навколо було стільки безглуздих і обмежених людей. А батько, як назло, підводив мене то до одного гурту своїх друзів і знайомих, то до іншого, і я ловила на собі оцінюючі погляди, ніби вони складали мені ціну і прикидали, як вигідніше скористатися цим знайомством. 

Ось і зараз батько збирався мене відрекомендувати якомусь своєму американському колезі, з яким познайомився на міжнародному фестивалі. І проводив для мене попередній інструктаж, як себе з ним поводити. 

— Валю, ти повинна бути більш люб'язна, Метью не любить, коли дівчата набурмосені. 

— Нормально, — обурилася я, — я теж багато чого не люблю, наприклад, коли ти називаєш мене цим ім'ям! 

Іншим разом батько, можливо, почав би бурчати, що так звали мою бабусю, і я не повинна соромитися такого чудового імені, і все таке. Але сьогодні він був обмежений у часі, тому просто сказав:

— Гаразд, я пам'ятаю, що ти Ніколь, але усміхайся, я тебе прошу. Не стій з таким виглядом, ніби ти партизан перед розстрілом! Ти ж акторка, для тебе це має бути легко як дихати!

Я зовсім не збиралася спеціально висловлювати невдоволення. Навпаки, була надміру люб'язна з усіма цими людьми. Так і сказала батькові.  Він тільки зітхнув і махнув рукою. 

Повів мене знайомитися з американцем. Це був високий худий чоловік з чорним розкошланим волоссям і таким виразом обличчя, немов він три дні не їв. 

Я усміхалася і підтримувала світську бесіду, як велів батько, а сама тільки крадькома поглядала в різні боки, вираховуючи, коли буде найзручніший час, щоб мені, неначе тій Попелюшці, втекти з балу, і щоб цієї втечі ніхто по можливості не помітив. 

Нарешті катування під назвою " поспілкуйся з дядечком із Голівуду" завершилося, і я вийшла в коридор, зупинившись на мить, щоб віддихатись. Саме цієї миті, вже за кілька кроків від виходу, я зустріла його. І несподівано зрозуміла, що від сьогодні моє життя різко зміниться. Сама не знаю, звідки вигулькнула така думка, але вона не залишала ані найменшого місця для сумнівів. 

***

Стас дивився мені в очі і чекав, що я скажу. А я раптом подумала, що якщо ми зараз попрощаємося й розійдемося в різні боки, то хтозна, чи зустрінемося потім ще. Зрештою, він прийшов сюди з Ангеліною, а вона акула ще та. Ні, я не повинна його відпускати! 

— А знаєш, — сказала я весело, — я, напевно, зміню свою думку. Прийшла в голову одна ідея, от думаю, чи варто це робити чи ні? 

— Ти про що? — він виглядав заінтригованим. 

— Я про те, що цей вечір обіцяє бути до біса нудним. Прикинь, нам доведеться дивитися якийсь нудний фільм і слухати довгі славослів'я на адресу мого батька, від людей, які нам зовсім незнайомі і нецікаві. Тобі не шкода витрачати на це свій час? 

Стас знизав плечима:

— Якось незручно, — сказав він. — Раптом твій батько образиться…

— Та він, навпаки, буде радий, що я пішла і не влаштувала ніякого скандалу, — усміхнулася я. — А щодо тебе… Ну вибач, може я скажу неприємну річ, але він твого зникнення навіть не помітить. Занадто ти дрібна сошка у його товаристві…

— Він, може, й не помітить, але я прийшов сюди з Ангеліною. Не хотілося б підвести її…

— Ой, насмішив, — я закотила очі під лоба. — Та вона сама кого схоче підведе, підставить і обмухлює, без жодних докорів сумління. Думаєш, Ангеліна вибралася на Олімп завдяки своєму геніальному таланту? 

— Ну, вона гарно грає, — голос Стаса вже  не був таким впевненим . 

— Та таких, як вона, хто "гарно грає", вагон і маленький возик, — хмикнула я. — Тільки далеко не всі вони прокидаються знаменитими. Бо не кожній вистачить нахабства спокусити режисера, розлучити з дружиною і самій вискочити за нього заміж, а потім, як він їй набридне і стане непотрібним, покинути і його! 

— Ти хочеш сказати, що Ангеліна була заміжня за якимось режисером? 

Цікаво, він якийсь не дуже розумний, чи спеціально корчить дурника, вираховуючи про себе, з ким вигідніше мати справу — зі мною, чи Лінкою? 

— "За якимось", — пирхнула я. — Ні, не за якимось, а за моїм батьком, Дмитром Зорькіним. Вона була батьковою студенткою, ще зовсім молода, але вже дуже хитра. Обкрутила його навколо пальця, розлучила з моєю матір'ю і отримала в повноправне користування. Вимагала, щоб у своїх фільмах він знімав тільки її. Щоб ніяких інших головних актрис. Хотіла бути першою, але потім здулася…