7. Станіслав

Щойно Ангеліна відійшла, я знову знайшов поглядом Ніколь. Вона увесь час була в оточенні різних людей: без сумнівів, вона стала королевою цього вечора, хоч він був і на честь її батька. 

Їй навряд чи зараз до мене... Вона така красива, навколо неї завжди повно різних заможних чоловіків, впевнений, вона користується неабиякою популярністю. Нащо їй такий голодранець, як я? Та й не підійду ж я до її компашки, буде якось не дуже… От би вона залишилась сама, тоді…

Щойно я подумав про це, Ніколь щось прощебетала своїм співбесідникам і пішла до виходу з зали. Серце забилось частіше. Мені хотілося поговорити з нею, перекинутись хоч парою слів без зайвих вух... 

Не роздумуючи, я теж пішов на вихід. Щойно вийшов, побачив Ніколь: вона стояла біля стіни, заплющивши очі і, здається, рахувала про себе. 

Я знав цю техніку заспокоєння. Але ж ще мить тому вона виглядала такою щасливою... Ось що значить хороша акторка. 

Я пішов прямо до неї і, сам не знаю чому, осмілів і  торкнувся долонею її руки. 

Ніколь одразу розплющила очі і здивовано подивилась на мене. Я побачив, що в очах  дівчини було здивування, яке перекрило сум.

— Пробач, просто коли побачив тебе в такому стані, то не зміг пройти повз, — я зазирнув їй в очі. 

— Я дуже здивувалась, коли побачила тебе на святі, — тихо сказала Ніколь. — Ще й з нею... 

— Ангеліна запросила мене, сказала, це може бути корисно, — не знаю, чому я почав виправдовуватись.

— Ну так, — вона сумно усміхнулась. — Всі крутяться як можуть, це, напевно, нормально. 

— Я не кручусь, вона мене просто запросила, — я знизав плечима.  

— Пробач, — Ніколь зітхнула. — Просто настрій паршивий. 

— Поділишся? Може, допоможу…

Я дійсно хотів допомогти їй. Мені не подобалось бачити її вродливе обличчя таким сумним. Вона має бути щасливою.

— Навряд чи допоможеш… — відповіла вона за кілька секунд. 

— А ти спочатку розкажи, — все ж наполягав я. — Не думай, я нікому не скажу. Просто тобі може стати легше, якщо з кимось поговориш.

— Ну... — Ніколь подивилась на мене. — От уяви, все моє життя всі кому не лінь намагаються догодити мені. Вони посміхаються і хвалять, кличуть у свої проекти...

— Хіба це не круто? — я усміхнувся. — Значить, ти дуже талановита і вони тебе визнають. Це мрія кожного актора. 

— Якби ж вони робили це через мій талант, — серйозно сказала вона. — Вони... Більшість із них потім так чи інакше хочуть вийти на мого батька. А деякі, навпаки, таке враження, що приходять за його вказівкою...

— Ти дуже хороша акторка, — я знову торкнувся долонею її руки і зазирнув в очі. 

— А може тобі просто подобається моя зовнішність... — вона відвела погляд. — Таких я теж багато знала. Готові нахвалювати, аби тільки залізти до мене в ліжко. Так, я вдягаюсь спокусливо, але це ще не значить, що я...

Я приклав пальця до її губ, не давши сказати на себе образливі слова. 

— Не видумуй. Мені подобається не твоя зовнішність, — серйозно сказав я. — Точніше, не так. Мені подобається не тільки твоя зовнішність. Найбільше мене вразило саме те, що ти серйозно ставишся до зйомок. А зараз, коли я дізнався, що ти і звʼязками з батьком не користуєшся, і навіть прізвище змінила, щоб досягти всього самостійно... Знаєш, я зрозумів, що ти ще більш крута, Ніколь. 

— Так собі комплімент, — хоч вона і сказала це, на її губах з'явилася щира усмішка. 

— А це не комплімент, а правда, — я теж усміхнувся. — Не хочеш втекти зі мною? Прямо зараз...

— Твоїй карʼєрі це навряд піде на користь, — Ніколь похитала головою. — Тож я відмовлюсь.

— Вся справа тільки в карʼєрі? — перепитав я. — А може просто в тому, що все ж це вечірка на честь твого батька. Пробач, я про це не подумав, — я зазирнув їй в очі. — Тоді добре, а якщо ми зустрінемось завтра?  Або коли в тебе буде час. Я ж не знаю твого робочого графіку...

— Ти серйозно? — здивувалась вона.

— Так, — я кивнув. — Ти — цікава особистість, я б хотів зустрітися з тобою тет-а-тет, де ми змогли б нормально поговорити, не стоячи біля стінки, за якою відбувається бенкет когось там. 

— Мого батька, — Ніколь усміхнулась.

— Та неважливо, — я махнув рукою. 

— І правда, — вона, схоже, повеселішала. 

— То що скажеш? — я продовжував усміхатись. 

Тримався впевнено, однак насправді хвилювався. Вона зачепила мене... Я весь час думав про неї. Може, це і є кохання? Хоча, чи можна закохатись у людину, практично не знаючи її? 

Мені дуже хотілося, щоб Ніколь погодилась. Якщо погодиться, то я свій шанс точно не проґавлю, я впевнений. 

Я зазирнув їй у очі в очікуванні відповіді....