6. Ангеліна

Цілий вечір минув у приготуваннях. Я, мабуть, перед весіллям не дбала про свою зовнішність так, як того дня. Усі ці скраби, маски, сироватки, еліксири… Я маю виглядати ідеально. 

Сукню вибирала також дуже прискіпливо, вигорнувши із шафи усе, що було підходящого ( а було немало!)

Приміряла, дивилася критичним оком, відкидала вбік. Щось було занадто "вікове" і консервативне, щось — навпаки, створювало враження жінки, що занадто "молодиться" і ризикує виглядати кумедно. Зрештою зупинилася на простій елегантній чорній сукні. 

До неї найкраще підходило намисто з перлів, яке колись подарував мені Дмитро на річницю весілля. Я задумалася: якщо надягну подаровану ним прикрасу на його ювілей, чи не подумає він, що я така бідна-нещасна, і не маю більше нічого? 

Але потім вирішила, що мені цілком байдуже, що колишній чоловік про мене думає. Я, як казала чи то Коко Шанель, чи Мерилін Монро, не думаю про нього зовсім. Він залишився у моєму далекому минулому. 

А от Стас… Я дивилася на себе у дзеркало і уявляла його поруч зі мною. Так, ми шикарно вигдядатимемо разом. Сподіваюся тільки, що він не приплентає на вечір у джинсах або ще чомусь неформальному. Від сучасної молоді можна всього очікувати. Тоді я буду виглядати поряд із ним як пародія. 

Я якийсь час думала, може, подзвонити йому і нагадати про дрес-код. А потім вирішила, що він актор і, певно, вже знає, який одяг куди доречно надягти. Ще не вистачало мені його вчити! Що буде те й буде…

***

Проте він прийшов у костюмі і виглядав дуже гарно. Коли ми увійшли до фойє бізнес-центру, де мала відбутися зустріч, то  гості, які вже були присутні, не оминули нас своєю увагою. 

Можливо, навіть, більше через Стаса, бо він був новою в цій "тусівці" людиною, і всім було цікаво, хто ж він такий. Чи якийсь багатий "мажор", чи мій коханець, чи ще хто… Але на нас усі озиралися, що, втім, мені подобалось. Найгірше, що може бути — це коли ти заходиш до кімнати, і твоєї присутності ніхто не помічає. Але це був явно не наш випадок. 

Програма вечора була досить проста. Всі гості збиралися у фойє, де їх  зустрічав іменинник, приймав вітання і квіти, потім присутні проходили до конференц-зали, де мала відбуватися урочиста частина — вітання від представників влади та колег, вручення грамот та подарунків, а потім — перегляд документального фільму про життєвий і творчий шлях ювіляра. 

Коли ж усі наситяться їжею духовною, ми мали перейти до банкетної зали, де вже накривали столи. 

Але зразу треба було відбути обов'язкову церемонію вітання іменинника. Дмитро зустрів нас посеред фойє, він подивився спершу на мене, тоді на Стаса і голосно сказав:

— О, Ангеліно, радий тебе бачити! Цей молодий чоловік — твій племінник? 

У мене дійсно був племінник віку Стаса, ну то й що? Невже колишній ревнує? 

— Ні, мої племінники ще ходять до школи, — широко усміхнулася я.  — А це Стас, мій колега по зйомках. 

— Все те ж саме, мильні опери? — Дмитро похитав головою. — Ти марно витрачаєш свій талант! 

— Комусь треба і в серіалах зніматися, — його "шпилька" мене не зачепила. — Вітаю тебе, бажаю здоров'я, достатку і всіх благ! 

Простягнула йому подарунок. Це була картина, придбана у якогось маловідомого художника. Я купила її прямо на вулиці, коли в мене зламалася машина і довелося їхати на таксі. Знала, що картини — це його слабкість. Особливо такі, в трохи наївному, "сільському" стилі. 

Він дійсно зрадів подарунку.

— Дякую, повішу у своєму кабінеті. Почувайтеся як удома, — тоді звернувся лише до Стаса. — Приємно було познайомитися! 

І відійшов вітатися з новими гостями. 

— Мені незручно, що я без подарунка, — тихо сказав Стас. 

— Та тут більшість без подарунків, хіба що крім родичів і близьких іменинника. Не переживай, це не обов'язково. 

— А він ваш родич? 

— Ми ж домовлялися, що будемо на "ти", — це був кращий спосіб перевести розмову з неприємного запитання чи теми, про яку не хотілося б говорити. 

— Добре, — він кивнув. — То ти, певно, знімалася в його фільмах? 

— Так, — я кивнула. 

Цієї миті до нас підійшла ще одна особа, яку я не дуже хотіла бачити. І в глибині душі сподівалася, що, може, її тут не буде, адже вона не любила сімейні свята. Взагалі найчастіше вдавала, що не має відношення до цієї сім'ї. Що це в лісі здохло…

— Привіт! — сказала донька іменинника і подивилася на мене своїм нахабним поглядом, ніби дивувалася, що я взагалі роблю на їхньому "святі життя". 

Найбільш мене зачепило, що привіталася вона не до мене, а до Стаса. А той і собі заусміхався і вимовив слова привітання. Де це вони вже встигли познайомитися? 

— Привіт, Ніколь!   Як твій телефон, працює?  — життєрадісно спитав Стас. 

— Так, все добре, — вона кивнула. — Вибач, я маю йти, там на мене чекають. До зустрічі! 

Розвернулася і пішла, крутячи стегнами, обтягнутими занадто вузькою синьою сукнею. Якось так вона вульгарно виглядала, що я аж відчула "іспанський сором", бо все-таки вона мені родичка, хоч і не кровна.