4. Ангеліна

Ще мить тому для мене це все було тільки грою. Милою забавкою, яку могла собі дозволити, аби подражнити своїх шанувальників ( а тут було принаймні двоє чоловіків, які за мною в той чи інший час упадали). А також викликати заздрість у молоді, особливо у тієї дівчини, з якою Стас цілувався на вчорашніх зйомках. Хоча хтозна, чи вона тут взагалі сьогодні була? Я не запам'ятала її обличчя.

Дивилася тільки на нього. Він був такий милий. Дуже серйозний і зосереджений на ролі. Але коли усміхався, на одній щоці з'являлася ямочка. Вії були довгі, густі, як у дівчини. Але він не виглядав жіночним, як багато сучасних молодиків. За кілька років він змужніє, і дівчата йому прямо під ноги будуть падати без будь-якого спротиву. Хоча, мабуть, і зараз падають…

От та блондинка вчорашня так на нього витріщалася… Але вона для Стаса була занадто проста. Вони не виглядали в кадрі гармонійною парою. А ми? Мабуть, так… Принаймні, я докладу до цього всіх зусиль…

Але варто було мені обійняти і поцілувати його, я забула, що це лише гра з мого боку. Дивно, але, хоча за нами стежило безліч очей, я уявила, що насправді ми зі Стасом наодинці. 

Хотілося притиснутись до нього всім тілом, але то було б занадто для такої невинної сцени. Тому я лише  закинула руку йому за шию, відчуваючи, наскільки в нього ніжна і гладенька шкіра, як у дитини. 

Але, незважаючи на свій невинний вигляд, цілувався він досить професійно…

Стоп, Ангеліно! — сказала я собі. Не потрібно будувати ілюзій щодо нього. Він актор, такий же, як і я сама. І ця його серйозність і навіть сором'язливість може виявитися звичайною маскою, бо він вирішив, що тут варто поводитися саме так. А який він насправді — про те я ніколи не дізнаюся…

Я зробила крок назад і прибрала руку з його плеча.

— Чудово! Мені подобається! — заявив Віктор, як завжди, енергійно і життєрадісно.  — Ліно, ти була неперевершена! Водночас і пристрасть, і легкий сумнів у тому, чи ти чиниш правильно. А Стас просто король поцілунків! 

Хлопець на ці слова тільки усміхнувся. 

— Добре, тоді знімаємо ще один дубль, вже з іншого ракурсу! — скомандував режисер. — Поправте Ангеліні грим! 

Поки гримерувальниця бігала навколо мене зі своїми скляночками і пензликами, я обмірковувала те, що буде далі. 

Поки що чіткого плану дій у мене не було, але так навіть цікавіше. Викладачі в універі стверджували, що мені найліпше вдавалася саме імпровізація. 

***

— Трохи не те, що треба, — цього разу Віктор був невдоволеним. — Станіславе, ти маєш виглядати здивованим, а не задоволеним! 

Хтось із знімальної групи захихотів, я ж нахмурилась. Стала шукати поглядом, хто це там такий веселун, щоб потім йому пригадати, як випаде нагода. 

— Добре, буду здивованим, — Стаса, здавалося, важко було вивести з рівноваги. 

І дійсно, він майстерно відіграв здивування, яке потім перейшло в дещо інше… Пристрасть? Не знаю, скоріше, всього лиш натяк на її присутність, але навіть цей натяк змусив моє серденько забитися частіше.

Та все закінчилося дуже швидко. Кадри поцілунку відзняли, і  Стаса відпустили з майданчика, він більше був не потрібен. Я ж мала залишатися і грати далі.

Поки була невелика перерва, хтось пішов перекурити, хтось пив каву, а я стояла і  дивилася, як Стас біля виходу розмовляє з купкою таких само молодих акторів. Мені хотілося, щоб вони десь пішли, і він залишився сам. Однак цього не сталося. 

Ну що ж, нічого страшного. Я зробила глибокий вдих, як перед виходом на знімальний майданчик, і рушила в їхній бік. Коли порівнялася з ними, всі замовкли і тільки переглянулися між собою.

— Стасе, — сказала я приязно, — потрібна твоя допомога. 

Він з готовністю кивнув. 

Я нічого не стала пояснювати, а повернулася і пішла до вікна. Якби озирнулася, то мабуть, побачила б, як хлопці і дівчата витріщаються на нас, але я не озиралася. І без того знала, що Стас слухняно йде слідом. 

Коли підійшла до вікна, де не було сторонніх очей і вух, подивилася на свою долоню, потім повернулася до нього і сказала: 

— Схоже, я  загубила каблучку. Впустила тут на підлогу, і не можу знайти. Може, ти глянеш свіжим оком? Бо шкода, вона дорога мені як пам'ять. 

Він з готовністю присів і заходився уважно обдивлятися підлогу неподалік того місця, де ми стояли. Шукав зовсім не там. Бо ж, звісно, я знала, куди треба спрямувати пошуки. Сама пів хвилини тому застромила прикрасу між стіною і плінтусом, так, щоб її можна було легко побачити. І нарешті, він її знайшов. З радісною усмішкою підвівся і простягнув каблучку мені. 

— О, дякую, ти мене так виручив,  — широко усміхнулася я, надягаючи ще теплу від його рук прикрасу на палець.  — Тепер маю тобі чимось віддячити? 

І вдала глибоку задуму, а сама тихцем дивилася на нього. Так би мовити, промацувала ґрунт. Але він  видав, вочевидь, наперед заготовлену фразу, що для нього велика честь зніматися разом зі мною, і все таке. 

— О, придумала! — я перебила його тираду. — Я завтра іду на творчий вечір відомого режисера Дмитра Зорькіна, знаєш такого? 

Стас кивнув, ну звісно, хто ж не чув про геніального Зорькіна? Особисто я знала його як облупленого, але Стасу про те казати не обов'язково.