3. Станіслав

— Блін, пощастило, — Саша говорив ображеним тоном, але я знав, що це просто гра, бо друг був єдиним, хто завжди щиро радів за мене і хто в мене вірив. — Ти дивись там, не проґав свій шанс. 

— Ти так кажеш, ніби мені дають якусь головну роль, не менше, — я усміхнувся. 

— Давай не вийоршуйся, — Саша пхнув мене кулаком у плече. — Просто піди і зроби роботу так, як треба, чи навіть краще. Якщо сподобаєшся режисеру чи головним акторам, то вважай, що і реальний дебют з роллю не за горами. 

— Добре, зроблю все, що в моїх силах, — я кивнув. 

— Ну так вже краще, — мало не з полегшенням відповів він. — Давай іди, а то запізнишся ще!...

***

Коли зайшов в універ, де відбувалися зйомки, виявилось, що заявився я зарано. Вони знімали якусь іншу сцену в аудиторії, я вирішив постояти в коридорі і почекати, щоб раптом не завадити. 

Дістав мобільний і почав гортати стрічку в інсті, коли краєм ока побачив, що хтось іде до дверей. 

Одразу заблокував телефон і підняв очі на жінку. Це виявилась та сама Смілянська. 

— Добрий день, там вже знімають? — неголосно запитала вона, усміхнувшись. 

Було неочікувано, що така поважна акторка звернулась до якогось ноунейма типу мене так ввічливо. 

— Добрий день, — я кивнув. — Так, знімають. Вирішив не заходити, поки не відзнімуть. 

— Правильно, — вона подивилась мені в очі і продовжила доброзичливим тоном. — У тебе знайоме обличчя.

— Може бути, — я усміхнувся, — я вчора був на масовці у вашій сцені. Цілувався зі студенткою. 

— Точно, — її усмішка стала ще ширшою. — Тебе ж обрали для любовної лінії зі мною. Вчора тебе запропонував режисер. Йому сподобалась твоя гра. 

— Серйозно? — здивувався я. — Це досить неочікувано... Тобто, він нічого не сказав одразу.

— Так буває, — сказала вона зі знанням справи. — Тільки передивившись всі дублі, можна взагалі щось подібне казати. Ти проявив себе добре в тій сцені. Мені показали той кадр, і я одразу погодила твою кандидатуру. Я думаю, ти талановитий хлопець. Постарайся сьогодні. 

— Дякую, — я усміхнувся. — Приємно чути такі слова від профі, — я прислухався і зрозумів, що за дверима почали гомоніти. — Схоже, вони відзняли дубль...

— Так, — вона кивнула. — Ходімо, якщо все йде по графіку, то зараз якраз буде наша сцена... 

***

Поки приміщення готували до сцени поцілунку, я читав сценарій. Сцена була доволі проста. Я буду просто йти коридором, до мене підійде викладачка, прошепоче щось типу «Підіграй мені» і одразу ж поцілує. Мені треба показати легке здивування, а потім розслабитись.

Так як бюджет серіалу не надто великий, у них тільки одна камера для крупних планів,  і так як ця сцена доволі важлива для сюжету цієї серії, її будуть знімати декілька разів з різних ракурсів. Мені треба буде цілувати її як мінімум три рази, це якщо ми знімемо все з першого разу... Всі три ракурси цієї сцени. 

А якщо буде хоч по два дублі(зазвичай їх по два-три, і то, якщо актори — професіонали своєї справи), то цілуватись з нею доведеться разів шість-девʼять. Але мені ще пощастило, бо Смілянська виявилась не снобкою, а доволі приємною людиною. Можливо, це дійсно мій шанс зіграти максимально добре. 

Уявлю, що цілую якусь молоду красуню, наприклад, оцю...

Я окинув поглядом молоду світловолосу блакитнооку акторку, яка розмовляла з режисером. Красива, витончена, такі, як вона, просто народжені для зйомок. Мимоволі замилувався нею, її краса реально здалась мені просто неземною. 

— Станіславе, проходьте на сцену! — звернувся до мене один із помічників режисера і тим самим вивів з роздумів. — Ви маєте зіграти здивування. Вийде? Нам треба відзняти багато ракурсів, у нас мало часу, але я сподіваюсь, ви зможете зробити це з одного-двох дублів, хоч і тільки починаєте свій шлях у кіно! 

— Так, — я кивнув. — Я постараюсь. 

— Тоді, Ангеліночко, сонце, вам вже час іти в кадр! — його тон сильно змінився, коли він звертався до Смілянської. 

Вона усміхнулась, кивнула, і пройшла на вказане місце. Я підійшов до неї.

— Зараз ми знімаємо сам поцілунок. Потім все інше... Поїхали. Камера, and... Action!

Щойно стукнули хлопавкою і я почув «Екшн», Слава зник і залишився лише здивований студент. 

Смілянська підлетіла, немов вихор, зазирнула в очі з такою пристрастю, що мене мимоволі кинуло в жар. Оце так гра... 

І ось вже за секунду її губи взяли і накрили мої, а пальці вчепились у мій запʼясток...