2. Ангеліна

Ще один довгий знімальний день завершився. Я дістала із сумочки таблетку від мігрені і пляшечку води, поморщилась від надокучливого болю в одній половині голови і проковтнула ліки. 

У сумці завібрував телефон. Не було бажання ні з ким розмовляти. Хотілося додому, закутатись у ковдру, обійняти свою кімнатну собачку Лялю і поринути в сон. 

Телефон не вгавав. Я ще мить подумала, дістала його і відповіла на виклик. 

— Алло, Ангеліно Сергіївно, це вас турбують із журналу "Світ кіно"... — почулася схвильована скоромовка. Якийсь зовсім молодий дівочий голос, такі потім понаписують…

— Ні, вибачте, я дуже зайнята, інтерв'ю зараз не даю. Може, згодом. Так, і вам всього доброго! 

Я підійшла до  Віктора, який терпляче очікував, поки  розмова завершиться. Нам потрібно було переглянути вже відзняті дублі і вибрати найбільш вдалі. Рутинна робота, але нікуди від неї не подінешся. 

— Чому це ти, Ліно, відмовляєшся від слави? — усміхнувся режисер. 

— Я вперше чую про такий журнал "Світ кіно", — хмикнула я. — Мабуть, якась шарашкина контора. 

— Та правда, в тебе ж днями інтерв'ю в "Космо" брали…

Я розсіяно кивнула, дивлячись на екран, де юрмилися зграйки хлопців і дівчат. Ми знімали молодіжний серіал про університет, де головними героями були викладачі та студенти. Ну, ясна річ, що масових сцен мало бути багато, і, щоб заощадити, на ролі брали студентів акторського факультету.

Більшість із них грали так собі, а деякі зовсім препогано. І дивитися на все це й намагатися вибрати серед купи "прохідного" матеріалу щось путяще було ще те задоволення.

***

        — А оцей кадр як тобі? — не вгавав режисер. 

Я зітхнула, бо він був добрячим занудою. Із тих, що будуть переробляти десятки разів, аби все було ідеально. 

Але постаралася відкинути зайві думки і зосередилася на екрані. Там саме йшла сцена поцілунку. Хлопець на екрані чимось нагадав мені Дмитра, мого колишнього. У нього також було темне волосся і блакитні очі. Тільки коли ми познайомилися з Дмитром, то він уже був наполовину сивим. 

А замолоду виглядав мабуть, точнісінько, як цей хлопчина. 

— А можна ще раз подивитися спочатку? — запитала я.

— Так, звичайно, — з ентузіазмом кивнув Віктор. — Скажи, симпатична дівчинка? Я думаю, вона далеко піде…

Чесно кажучи, дівчинка мене зовсім не цікавила. Та й її партнер при детальнішому розгляді виявився геть не схожим на мого колишнього. Але щось у ньому було… Якась родзинка… Чи так кажуть лише про жінок? 

***

       Мій шлюб був недовгим, починався тяжко і проблемно, і так само закінчився. Я тоді була ще зовсім молодою і нікому не відомою актрисою, що знімалася в епізодичних ролях. Але, коли потрапила на зйомки до Дмитра, він несподівано закохався в мене по самі вуха. 

Старший від мене на п'ятнадцять років, одружений, з двома дітьми і важким характером, завдяки якому нажив море ворогів. Але він був до біса геніальним режисером. Саме в його фільмах я знялася в своїх найкращих ролях. Він мене ревнував до кожного стовпа, а тим паче до партнерів по фільму, міг накричати привселюдно, довести до сліз. А потім просив вибачення на колінах, дарував величезні букети і дорогі подарунки… 

Розлучився з дружиною, теж зі скандалом і через судовий процес. Віддав їй та дітям будинок, машину, сам залишився у старій квартирі, яка належала його батькам. Але ми там були щасливі… якийсь час. 

Потім в Україні стали знімати менше кінофільмів, настав "зоряний час" телесеріалів. А Дмитро вважав "мильні опери" чимось другосортним і не вартим уваги. Мене ж запрошували в серіали після ролей у його фільмах, які зробили мене популярною. 

Він ревнував, гнівався, постійно критикував мене. І зрештою я не витримала і подала на розлучення. На відміну від його першої дружини, нічого від нього не вимагала, дітей в нас не було, хіба що спільні фільми. Тож розлучили нас швидко, і тепер я була зовсім вільна і незалежна. А якщо врахувати, що тридцять п'ять років у наш час це ще молодість, то вільна, багата, знаменита і молода…

— Це ми маємо тепер знімати епізод після екзамену? — спитала, бо в голову мені прийшла одна цікава ідея.

— Так, — кивнув режисер. — Коли твоя героїня, щоб змусити свого коханого ревнувати, цілується зі студентом. 

Чесно кажучи, сюжет цього серіалу був такий собі. Ну реально, в житті хіба могло таке бути, що доросла і серйозна викладачка, посварившись з таким же дорослим і серйозним коханцем-викладачем, аби його змусити ревнувати, розігрує пристрасть до студента?

Ні, в реалі для неї було б дорожче її місце роботи, і вона б придумала якийсь інший хитрий план. 

Але серіали є серіали, тут діють інші правила, і глядачі люблять саме такі сцени. 

— А що, тобі щось не подобається? — Віктор насторожився через моє  мовчання. Може, думав, що я почну критикувати сценарій, як уже траплялося не раз. А він же уже затверджений, щось змінювати — то складна процедура. 

— Та ні, — я знизала плечима. — Просто подумала, може на роль того студента краще взяти цього хлопця?