Розділ 10

Я так рада, що хеппі енди бувають не тільки в книжках, а й у реальному житті. Хоча, насправді, це не кінець, а новий початок щасливого життя. Принаймні я в це вірю. І Клим доводить правильність моїх висновків своїми вчинками. Мені не потрібно під нього підлаштовуватися, щоб відповідати якимсь вимогам, мені достатньо бути самою собою. Клим дуже зрадів моїй перемозі на конкурсі і хотів, щоб моє хобі переросло в щось більше:

— Я прошу тебе створити колекцію одягу і готовий тобі в цьому допомогти.

— Ти так у мене віриш? — мене приємно здивувало його прохання.

— Так. І не тільки я. Ти виграла конкурс. Тебе обрали серед багатьох учасників. Хочу, щоб і ти почала в себе вірити.

— Дякую. Це справді мотивує.

Проте ніяк не могла відпустити момент, який мене тривожив. Не хотілося затягувати з питанням. Ми лежали в обіймах і додивлялися фільм, щойно почалися титри, я натиснула на паузу і запитала:

— Климе, тепер ми разом. Ти мій начальник. Мені доведеться звільнитися?

— Тільки якщо ти сама цього захочеш. Не бачу нічого поганого в тому, що ми працюємо разом.

— Дякую,  я чмокнула його в щоку і поспішила додому до Гліба.

Лера попросила мене допомогти з вбранням для вечері з батьками. Вона купила кілька суконь і сподівалася, що я пораджу в чому їй буде краще. Приємно, що вона довіряє моєму смаку.

Коли я прийшла, то Глеба не було вдома.

— Будеш каву чи чай? — запитала Лера.

— Ні, дякую. Вибач, але я допоможу тобі і потім одразу побіжу додому зібратися на вечір.

— Так, звісно. Я так хвилююся. Це моє перше знайомство з батьками.

— Якщо тобі стане легше, то Клим теж у такому ж становищі, як і ти.

— Я рада, що ви помирилися з Климом.

— Так, я теж рада.

Лера взяла сукні і пішла в кімнату переодягнутися, а я поки розглядала їхні з Глібом спільні фото на стіні. Мені б теж так хотілося прикрасити одну зі стін у квартирі Клима.

— Ось, — звернулася до мене подруга.

Я глянула на неї. Лера мала чудовий вигляд у цій елегантній сукні кольору фуксії, що підкреслювала її струнку фігуру.

— Просто-таки вау! — не змогла стримати свої емоції. — Мені здається, ми можемо відразу зупинитися на цьому.

Насправді для моїх батьків не важливо, у чому прийде обраниця брата, а головне - ставлення до Гліба, так, трохи звернуть увагу на те, як вона поводитиметься і на її промову. Лера любить брата і це відразу видно, також вона начитана і легко висловлює свої думки, а з умінням себе подати у неї теж проблем не буде. Але якщо вона так хоче трохи похвилюватися перед знайомством, я їй у цьому заважати не буду. Упевнена, що Гліб їй уже багато розповідав про наших маму й тата, можливо, у неї склалася неправильна думка про них. Скоро вона зрозуміє, що вони чудові, а вони, своєю чергою, схвалять вибір сина.

Ось щодо Клима я взагалі не переживала. Щоправда, бачила його внутрішнє занепокоєння, але не акцентувала на цьому увагу. Знала, що це його маленький секрет, який він не хотів видавати. А я йому в цьому підігравала.

* * *

Ми вперше за останні роки зібралися сім'єю в майже повному складі, та ще й поповнили наші лави новобранцями: Лерою та Климом.

До нашого приходу батьки підготувалися: мама наготувала смачні страви, тато допоміг накрити на стіл. Думаю, що вони хвилювалися більше за нас. Перше знайомство — це перше враження і їм хотілося справити гарне. Я тільки зараз відчула, що теж трохи хвилююся. Лера часто прикушувала губу, видаючи, що явно нервує.

У мене задзвонив телефон, я глянула на екран, усміхнулася і швидко вийшла з-за столу, щоб хоч трохи поговорити.

— Привіт. Тобі Гліб уже все розповів?

— Так. Хотів тебе привітати з тим, що моя сестра нарешті перестала розчаровувати вибором своїх хлопців.

— Ну не всім же так одразу щастить як тобі, брате.

— У кожного своя історія, — Руслан ненадовго зробив паузу, — Я подумки з вами, йди до столу, знаю, як мама не любить, коли вечеря затягується за часом.

— Дякую, любий. Я тобі днями зателефоную. І сподіваюся, що скоро побачимося.

— Хто це був? — у голосі Клима можна було відчути легку напругу.

— Ти ревнуєш? — усміхнулася я.

— Трохи, — чесно зізнався він.

— Мій брат, — відповіла одразу, не хотіла його мучити здогадками.

— Але Гліб же тут, — він здивовано округлив очі.

— У мене є ще один, брат-близнюк Гліба.

— Я не знав, — трохи зніяковів Клим.

— Ти про мене ще багато чого не знаєш, — загадково усміхнулася.

У коридор вийшла мама і запросила нас до столу спробувати її фірмовий десерт. Клим пішов першим, а мене вона затримала на кілька секунд і тихенько шепнула:

— Бачу, що він тебе любить. Хороший хлопець, — її слова прозвучали як благословення.

— Дякую, — я їй кивнула.

Дивлячись на всіх за столом, я чомусь одразу згадала слова Гліба, що в нашій сім'ї всі виходять заміж або одружуються тільки з любові. Видно було, що Клим одразу сподобався батькам і братові. Можливо, це новий щасливий розділ у моєму житті?

Кажуть, що людина має пам'ятати цей самий момент, коли зрозуміла, що кохаєш. Може, це сталося сьогодні, коли моя мама сказала, що він мене кохає? А, може, коли Клим мені допоміг розібратися з усім тим хаосом у моєму житті і став моїм героєм-рятівником? Можливо, ще задовго до того, як він ним став.

Катуйте мене скільки завгодно, не знаю, коли це сталося. Може, мене треба до гіпнолога, занурити в транс і тоді я зможу все зрозуміти.

Я зустрілася з Климом поглядом і посміхнулася йому.

Головне, що вона є в моєму житті, любов, яка мене відродила з попелу і подарувала нові крила.

* * *

Побут не зіпсував наші стосунки, а просто доповнив. Тепер я починала розуміти мамині слова «жити душа в душу». Мене все ще трохи тривожило раптове зникнення Лізи. Вона одягла маску не на обличчя, а на свою душу, сховавши за нею себе справжню. Не вистачало остаточної крапки в нашій із нею історії дружби. І як відповідь на моє запитання від неї прийшов лист без теми і будь-якого тексту, але з прикріпленими фотографіями. На них були Клим і я, ще до нашого знайомства. Він стежив за мною? На всіх фото він не далеко від мене. Як так? Я не розуміла значення цих знімків. Треба все дізнатися. Єдина людина, яка могла б усе прояснити — це Клим. Я дочекалася його повернення з ділової зустрічі, і, зібравшись із думками, одразу запитала: