Епілог

Епілог: Новий світанок
Минуло кілька місяців. Життя Ясмін і Даміана змінилося. Вони оселилися у віддаленому селі, де ліс зустрічався з горами, у місці, яке нагадувало про їхню першу зустріч.
Ясмін проводила дні, допомагаючи місцевим жителям, використовуючи свої новонабуті сили, що проявилися після жертви в храмі. Вона могла відчувати біль інших і зцілювати рани. Люди називали її «Хранителькою світла».
Даміян працював над будівництвом їхнього нового дому. Його демонічна сила більше не приносила руйнувань, а стала інструментом творення. Він створив сад, який став символом їхньої боротьби за спокій і щастя. 

Мить спокою
Одного вечора, коли сонце заходило за горизонт, Даміян прийшов до Ясмін, тримаючи в руках маленький букет польових квітів.
— Ти тепер рятуєш світ, — сказав він із теплою усмішкою. — Але чи не забула ти, хто врятував мене?
— Як я можу забути? — відповіла вона, сміючись. — Ти сам був світом, який потрібно було врятувати.
Вони сіли разом на пагорбі, спостерігаючи за тим, як небо забарвлюється у відтінки рожевого і золотого.
— Ти коли-небудь шкодувала про свою жертву? — тихо запитав він, дивлячись на неї.
Ясмін поклала голову йому на плече.
— Ні. Бо завдяки цьому ми разом. А разом ми можемо впоратися з будь-чим.
Майбутнє, сповнене надії
Вдалині було чути сміх дітей, які гралися біля села. Серед них пробігла маленька дівчинка з великими очима, що світилися, наче зірки. Вона зупинилася і помахала їм рукою.
— Можливо, колись у нас буде власна родина, — сказав Даміян, усміхаючись, спостерігаючи за дітьми.
— Колись, — погодилася Ясмін, стискаючи його руку. — Але поки що ми маємо все, що потрібно.
І вони залишилися сидіти на пагорбі, обіймаючи одне одного під світлом зоряного неба, знаючи, що їхня любов — це найбільша сила, яка встояла перед будь-якими випробуваннями.
Кінець історії.