25

Глава 25: У серці бурі
Ранок нового початку
Після тієї ночі біля вогнища їхній зв’язок став ще міцнішим. Кожен їхній день наповнювався не лише пошуками відповідей, а й моментами взаємної турботи, які допомагали їм пізнавати одне одного глибше.
Одного ранку, коли вони прокидалися в лісі, Ясмін відчула, як сильно втомилася. Весь цей час вона зосереджувалася на подорожі, не дозволяючи собі відпочити по-справжньому.
— Ти сьогодні якась бліда, — помітив Даміян, нахилившись до неї.
— Я просто трохи втомилася, — відповіла вона, але він одразу побачив, що вона приховує більше.
— Залишайся тут, — твердо сказав він. — Я знайду щось, що допоможе тобі почуватися краще.
— Даміян, не потрібно... — почала вона, але він уже пішов у ліс, не давши їй договорити.
Дбайливий жест
Через деякий час Даміян повернувся з оберемком трав і квітів у руках.
— Що це? — запитала Ясмін, дивлячись на нього з цікавістю.
— Це лікувальні трави, які допомагають відновити сили, — пояснив він, сідаючи поруч із нею.
Він розпалив невелике вогнище і почав готувати настій. Його рухи були впевненими і дбайливими. 

— Ти знаєш, як це робити? — здивувалася Ясмін.
— Я багато років провів на самоті, — відповів він із легкою посмішкою. — Доводилося вчитися всьому, щоб вижити.
Коли настій був готовий, він обережно передав їй чашку.
— Пий, це допоможе, — сказав він, дивлячись на неї так, ніби від цього залежало його власне життя.
Ясмін взяла чашку і зробила кілька ковтків. Напій був гіркуватим, але теплим, і вона одразу відчула, як її тіло починає розслаблятися.
— Ти завжди так турбуєшся про мене, — тихо сказала вона, вдивляючись у його обличчя.
— Ти для мене важливіша за все, — відповів він, торкнувшись її руки.
Момент довіри
Пізніше того ж дня, коли вона вже почувалася краще, вони сіли біля озера, де відпочивали. Даміян витягнув зі своєї сумки невеликий уламок кришталю, який сяяв у сонячному світлі.
— Що це? — запитала Ясмін.
— Це частина каменя, який я колись знайшов у світі демонів, — пояснив він. — Він завжди нагадував мені про те, що навіть у найтемніших місцях можна знайти щось прекрасне.
Він простягнув камінь їй.
— Я хочу, щоб він був у тебе. Це символ того, що ти стала моїм світлом у темряві.
Ясмін узяла кристал і відчула, як її очі наповнюються сльозами.
— Даміян, я ніколи не думала, що хтось може так дбати про мене, — зізналася вона.
— Я вважаю це своїм обов’язком, — відповів він із теплою усмішкою. — Ти навчила мене, що означає бути живим, Ясмін.
Вечір спогадів
Того ж вечора вони знову сиділи біля вогнища, але цього разу говорили про своє минуле.
— Я завжди мріяла про когось, хто б зрозумів мене, — сказала Ясмін, дивлячись на зірки. — Але ніколи не думала, що це буде демон.
— Я теж ніколи не уявляв, що людина може змінити все моє життя, — відповів Даміян. — Але тепер я не можу уявити його без тебе.
Вони говорили до пізньої ночі, розповідаючи одне одному найсокровенніші історії. Їхні душі перепліталися ще сильніше, створюючи зв’язок, який уже неможливо було розірвати.