24

Глава 24: Музика сердець
Момент спокою
Дні проходили в подорожі, але щоранку і щовечора Ясмін і Даміян знаходили час для спільних моментів, які зближували їх ще більше. Одного вечора, коли сонце вже сіло за обрій, вони вирішили зупинитися на галявині посеред лісу. Ніч була ясною, зоряне небо розкинулося над ними, і легкий вітерець наповнював повітря ароматом трав.
Ясмін сиділа біля вогнища, загорнувшись у плащ, а Даміян займався приготуванням чаю.
— Ти завжди такий практичний, — зауважила вона, спостерігаючи, як він акуратно розкладає інгредієнти.
— Це не практичність, а бажання створити щось, що приносить затишок, — відповів він, не відриваючи погляду від свого заняття. 

— Це в тобі несподіване, — сказала вона з усмішкою. — Демон, який цінує прості радощі життя.
— Можливо, це ти відкрила це в мені, — тихо відповів він, піднявши погляд на неї.
Мелодія, яку неможливо забути
Коли чай був готовий, і ніч огорнула їх теплом, Ясмін витягнула маленьку флейту, яку знайшла в одному із сіл, де вони зупинялися раніше.
— Ти граєш? — здивувався Даміян, побачивши інструмент у її руках.
— Моя мати навчила мене, коли я була дитиною, — сказала вона. — Вона завжди казала, що музика може зцілити навіть найглибші рани.
Вона піднесла флейту до губ і почала грати ніжну мелодію. Звук заповнив ніч, переплітаючись із шепотом вітру і тріском вогню. Це була сумна, але водночас прекрасна мелодія, яка ніби розповідала історію її життя — втрат, пошуків і надії.
Даміян слухав, зачарований. Її музика торкалася тих частин його душі, які він давно намагався сховати.
— Це... прекрасно, — сказав він, коли вона закінчила.
— Це пісня про світло, яке ми всі шукаємо, — пояснила вона.
— Ти змушуєш мене відчувати, ніби в мені є світло, — зізнався він, дивлячись їй у очі.
— Воно є, Даміян. Просто ти сам не завжди його бачиш.
Танець під зорями
Ясмін раптом піднялася і простягнула йому руку.
— Що ти робиш? — здивовано запитав він.
— Запрошую тебе на танець, — відповіла вона з легкою усмішкою.
— Я не вмію танцювати, — зніяковіло сказав він.
— Це не важливо, — наполягала вона. — Танцювати — це просто рухатися під музику, яку ти відчуваєш у серці.
Він неохоче взяв її руку, і вона потягнула його до себе. Вони обережно кружляли на галявині, повільно рухаючись під уявну мелодію. Їхні рухи були незграбними, але кожна мить наповнювалася теплом.
— Знаєш, це не так уже й складно, — зізнався він, обережно тримаючи її за талію.
— Тобі треба частіше дозволяти собі відпускати контроль, — сказала вона, посміхаючись.
Їхні очі знову зустрілися, і Даміян відчув, як щось у ньому змінюється. Він більше не боявся дозволити собі відчувати.
Мить довіри
Вони зупинилися, але залишилися стояти дуже близько одне до одного. Ясмін поклала руку йому на груди.
— Я відчуваю, як твоє серце б’ється, — прошепотіла вона.
— І це серце б’ється лише для тебе, — відповів він, нахиляючись ближче.
Цього разу вона перша поцілувала його — легкий, ніжний дотик, який спалахнув між ними, неначе вогонь.
— Я ніколи не дозволю тобі піти, — тихо сказав він, коли їхні губи розійшлися.
— І я ніколи цього не захочу, — відповіла вона, поклавши голову йому на плече.
Ніч продовжувала огортати їх своєю магією, залишаючи їх у світі, де були тільки вони двоє.