23

Глава 23: Світло крізь темряву
Нове випробування
Після їхньої розмови біля озера Ясмін і Даміян вирішили продовжити подорож до наступного місця, яке могло розкрити таємниці її походження. Дорогою вони все частіше говорили, ділилися думками й відчуттями, неначе будували новий міст довіри.
Одного вечора вони зупинилися біля невеликого водоспаду. Його кришталево чиста вода виблискувала в променях місяця.
— Це місце нагадує мені про один момент із мого дитинства, — сказала Ясмін, знімаючи чоботи, щоб увійти у воду.
— Що саме? — запитав Даміян, сідаючи на камінь біля берега.
— Мама завжди говорила, що вода очищує не лише тіло, а й душу. Ми з нею часто приходили до річки поблизу нашого будинку, щоб просто сидіти і говорити, — її голос наповнився теплотою спогадів.
Даміян посміхнувся.
— Твоя мати була мудрою жінкою.
— Так, — відповіла вона, потім, задумавшись, додала: — Мені б хотілося, щоб вона зустріла тебе.
Даміян був приголомшений її словами.
— Ти справді думаєш, що вона б прийняла мене?
— Я думаю, вона б зрозуміла, чому я тебе люблю, — відповіла Ясмін, дивлячись йому прямо в очі.
Тепло моменту
Їхні погляди зустрілися, і на якусь мить усе інше перестало існувати. Ясмін підійшла ближче, краплі води стікали її волоссям.
— Даміян, ти завжди такий серйозний, — сказала вона, сідаючи поруч із ним. — Ти колись дозволяєш собі просто насолоджуватися моментом?
— Можливо, я вчуся цього, — відповів він, дивлячись на неї.
— Добре, тоді почни з малого, — сказала вона, і несподівано бризнула на нього водою.
Він здивовано відсахнувся, але в його очах з'явилося тепло.
— Ти серйозно хочеш грати з демоном? — запитав він із ледь помітною посмішкою.
— Якщо цей демон — ти, то так, — відповіла вона, і вони обидва розсміялися.
Поцілунок у сяйві місяця
Їхній сміх розтанув у тиші ночі, і вони знову залишилися одне на одне під місячним світлом. Даміян обережно торкнувся її руки, його пальці ковзнули її долонею, створюючи легке тепло.
— Я давно хотів запитати тебе, — почав він, — чи ти справді віриш, що я можу бути кимось більшим, ніж просто носієм прокляття?
— Я це знаю, — твердо відповіла Ясмін. — Ти вже показав мені, що в тобі є щось більше, ніж темрява.
Її слова торкнулися його глибокого серця. Він нахилився ближче, і їхні обличчя розділяло лише кілька сантиметрів.
— Дякую, що віриш у мене, — прошепотів він, і їхні губи зустрілися в м'якому, але глибокому поцілунку.
Цей поцілунок був не лише проявом їхніх почуттів, а й символом їхнього нового зв’язку. Світ навколо здавалося зупинився, залишаючи їх лише одне з одним.
Обіцянка майбутнього
Після поцілунку вони залишилися сидіти біля водоспаду, тримаючись за руки.
— Що б не сталося далі, я хочу, щоб ти знала: я буду поруч, — сказав Даміян. — Завжди.
— І я поруч із тобою, — відповіла Ясмін. — Навіть якщо це означає пройти через темряву.
Вони дивилися на нічне небо, відчуваючи, що разом зможуть подолати будь-які труднощі.