21

Глава 21: Тіні минулого
Несподіване відкриття
Через кілька днів після прогулянки в саду Ясмін і Даміян вирушили до стародавніх руїн, які, за словами Даміяна, могли розкрити таємницю її походження. Їхній шлях був сповнений тиші, але нею насолоджувалися обидва.
— Чому ти раніше не згадував про ці руїни? — запитала Ясмін, коли вони підходили ближче до масивних кам’яних арок.
— Я не був певен, чи варто розкривати це, — відповів він. — Але ти маєш право знати правду.
Їх зустрів величний зал із вицвілими фресками. На стінах були зображення битв, магів і створінь, що схожі на демонів. Ясмін відчула, як у її грудях зароджується тривога.
— Це місце… здається знайомим, — прошепотіла вона.
Даміян мовчки оглядав стіни, поки його погляд не зупинився на одному з фрагментів. На ньому була зображена жінка з очима, схожими на Ясмін, яка тримала на руках дитину, а поруч стояв демон із печаткою на грудях — такою ж, як у нього.
— Це… — він завмер. — Неможливо.
— Що ти бачиш? — запитала вона, підходячи ближче.
Він не відповів, тільки мовчки вказав на фреску. Її серце стиснулося, коли вона побачила схожість між собою та жінкою.
— Це моя мати? — запитала вона, відчуваючи, як її голос починає тремтіти.
Даміян кивнув, його обличчя було напруженим.
— Але хто цей демон поруч із нею?
— Він… — Даміян зробив крок назад, ніби боячись вимовити слова. — Це мій батько.
Зрада або доля?
Ясмін дивилася на фреску, відчуваючи, як її світ починає тріщати.
— Як це можливо?
Даміян відвернувся, ховаючи обличчя.
— Я не знав. Клянуся, я не знав.
— Що ти не знав? — її голос підвищився. — Що наші долі пов’язані? Що ти міг знати про це, але приховав?
Він обернувся, його погляд був сповнений болю.
— Я не міг цього знати! Я лише хотів захистити тебе.
— Від чого? Від правди? — вона зробила крок назад. — Чи ти боявся, що я дізнаюся, ким ти був насправді?
— Ні, Ясмін, це не так, — він простягнув до неї руку, але вона відсахнулася.
— Як я можу тобі довіряти тепер, коли кожен крок веде мене до твого минулого? — її голос тремтів, а очі блищали від сліз.
— Я люблю тебе, — сказав він. — І я зроблю все, щоб захистити нас, навіть якщо доведеться боротися зі своїм минулим.
— Але чи можеш ти боротися з тим, ким ти був? — запитала вона, перш ніж повернутися і піти в глибину руїн.
Розрив
Даміян залишився стояти сам посеред величного залу. Його серце стискалося від болю. Він хотів наздогнати її, пояснити, але розумів, що вона має право на відстань.
— Якщо це випробування, — прошепотів він, дивлячись на фреску, — то я прийму його.
На стіні, крім матері Ясмін і батька Даміяна, було ще одне зображення: двох фігур, які стояли поруч, але їх розділяла тріщина. Це зображення стало для нього символом їхнього теперішнього становища.
Ніч роздумів
Тієї ночі Ясмін сиділа біля озера неподалік руїн, дивлячись на своє відображення у воді. Її серце розривалося між коханням до Даміяна і страхом перед його минулим. 

— Як я можу довіряти тому, кого тінь переслідує навіть у теперішньому? — прошепотіла вона.
Даміян спостерігав за нею з тіні, не наважуючись підійти ближче. Його погляд був сповнений болю, але він знав, що не може змусити її прийняти його, доки вона сама не буде готова.
— Я буду чекати, — сказав він собі. — Навіть якщо це триватиме вічність.