20

Глава 20: У серці квітучого саду
Подарунок від душі
Даміян запропонував Ясмін прогулятися до старовинного саду, захованого глибоко в лісі. Це місце колись належало могутньому магу, і тепер воно здавалося забутим і занедбаним. Але магія все ще жила там, і квіти цвіли у вічній красі.
— Я хотів показати тобі це місце, — сказав Даміян, коли вони увійшли до саду. — Воно нагадує мені тебе: таке саме ніжне і прекрасне.
Ясмін здивовано зупинилася, оглядаючи сотні квітів, які світилися у променях сонця.
— Це дивовижно, — прошепотіла вона.
Він нахилився до однієї з квіток, яка світилася м’яким рожевим світлом, і зірвав її.
— Це для тебе, — сказав він, простягаючи квітку.
Вона взяла її з його рук і відчула, як тепло наповнює її.
— Вона жива?
— Це не просто квітка, — пояснив він. — Це символ чистоти душі. Вона розквітає тільки для тих, хто має добре серце.
— Ти справді вважаєш, що я така? — запитала вона, дивлячись йому в очі.
— Я в цьому впевнений, — відповів він.
Зворушливий вечір
Пізніше того ж дня вони залишилися в саду. Сонце сідало, і світ навколо них був наповнений м’яким золотавим світлом.
— Чому ти вирішив показати мені це місце саме зараз? — запитала Ясмін.
Даміян зітхнув і подивився на неї.
— Бо я хочу, щоб ти знала, як багато ти для мене означає.
Він підійшов ближче і взяв її руки в свої.
— Ти стала для мене не просто другом чи соратником. Ти стала сенсом.
Вона дивилася на нього, її серце стискалося від ніжності.
— І ти для мене більше, ніж я могла уявити, Даміян.
Він підняв одну руку і торкнувся її обличчя. Його дотик був обережним, але наповненим глибокими почуттями.
— У цьому світі, де стільки темряви, ти стала моїм світлом, — сказав він.
Вона відчула, як її очі наповнюються сльозами, але цього разу це були сльози щастя.
Танок під зоряним небом
Коли ніч накрила сад, вони залишилися стояти посеред галявини. Зорі сяяли так яскраво, що здавалося, вони були близько, як ніколи.
— Танцювати під зірками? — запитав Даміян, простягаючи їй руку.
— Ти не втомився від танців? — посміхнулася вона.

— Ніколи, якщо це з тобою, — відповів він.
Вони знову танцювали, цього разу під світлом зірок. Їхні рухи були повільними, а серця билися в унісон.
— Я хотів би, щоб цей момент тривав вічно, — сказав Даміян, коли їхні погляди зустрілися.
— І я також, — відповіла Ясмін, нахиляючись ближче.
Їхній поцілунок під зоряним небом був довгим і ніжним, заповнюючи кожну частину їхніх душ теплом.
Взаємна клятва
Після танцю вони сіли на траву, притулившись одне до одного. Даміян обійняв її, а вона поклала голову йому на плече.
— Обіцяй мені, що ми завжди будемо разом, — сказала вона тихо.
— Я обіцяю, — відповів він, притискаючи її ближче до себе. — Ніщо і ніхто не зможе нас розлучити.
Сад залишився свідком їхньої клятви, і зорі, здавалося, благословляли їхній союз.