18

Глава 18: Нерозривний зв’язок
Ранок серед тиші
На світанку, коли ще було прохолодно, Ясмін прокинулася від легкого дотику. Відкривши очі, вона побачила, як Даміян стоїть неподалік, споглядаючи далечінь. Його обриси були чіткими проти рожевого неба, а погляд зосередженим.
— Не спиться? — запитала вона, підвівшись і накинувши плащ.
Він обернувся до неї, його обличчя м'яко освітлювалося першими променями сонця. 

— Я думав, ти ще спиш.
— Ти теж мало спиш останнім часом, — зазначила вона, підходячи ближче. — Що тебе турбує?
Даміян усміхнувся куточками губ.
— Нічого, що я б не зміг здолати.
— Це стосується мене? — її голос був тихий, майже невпевнений.
Він довго дивився на неї, потім повільно кивнув.
— Ти завжди в моїх думках, Ясмін. З того самого моменту, як я тебе побачив.
Вона відчула, як її серце зробило кульбіт. Відстань між ними здавалася такою маленькою, але водночас величезною.
— Ти змінив усе, — сказав він, тихо, майже шепочучи. — Мій світ більше не такий, як був.
— І це добре чи погано? — вона зробила крок ближче.
— Це найкраще, що могло зі мною статися, — відповів він.
Дотик душі
Не думаючи, Ясмін обережно торкнулася його руки. Від цього дотику крізь неї пробігло тепле відчуття, наче світло медальйона наповнювало її душу.
— Ти завжди здаєшся таким сильним, — сказала вона, дивлячись йому у вічі. — Але інколи я бачу твою біль.
Даміян опустив голову, ніби її слова розкрили перед ним щось приховане.
— Це біль, яка ніколи не покидає. Але ти змушуєш її зникати.
Вона не могла стриматися і зробила ще один крок уперед. Тепер вони стояли зовсім близько, їхні руки торкалися. Її погляд зустрів його, і вона побачила в його очах щось глибоке й незрозуміле, але таке близьке.
— Ти більше не самотній, Даміян, — прошепотіла вона.
Він підняв руку і легенько торкнувся її щоки. Його дотик був теплим і обережним, як промінь сонця.
— І ти також, — сказав він. — Я більше не дозволю цьому світу забрати тебе у мене.
Перший поцілунок
Вони мовчали, але ця тиша була наповнена почуттями, які не потребували слів. Ясмін на мить закрила очі, а коли відкрила їх, побачила, як він нахиляється ближче.
Його губи торкнулися її обережно, наче він боявся зламати цей момент. Поцілунок був м'яким, але сповненим сили, яка змусила її серце розтанути. Вона відповіла на нього, забувши про все навколо.
Коли вони відірвалися одне від одного, обидва мовчали, їхні дихання змішувалися.
— Я цього не планував, — тихо зізнався Даміян.
— Але це було правильно, — відповіла Ясмін, посміхаючись.
Обіцянка на двох
Вони сіли поруч на камінь, дивлячись, як сонце піднімається над горизонтом. Даміян узяв її руку у свою і легенько стиснув.
— Я не знаю, що нас чекає попереду, — сказав він. — Але якщо це означає захищати тебе, то я готовий пройти через усе.
— А я готова йти поруч із тобою, — відповіла вона.
Їхні руки залишалися переплетеними, коли перші промені світла огорнули їх. У цей момент вони обидва знали, що їхній зв'язок став нерозривним.