16

Глава 16: Тепло у темряві
Танці під зорями
Одного вечора, коли вони розташувалися на березі озера, Ясмін відчула, як напруга після останніх подій почала спадати. Світло медальйона освітлювало їхній маленький табір, а у небі горіли тисячі зірок.
— Ти знаєш, що я ніколи не бачила такого красивого неба? — сказала Ясмін, поглянувши на Даміана.
— Ти багато чого ще не бачила, — відповів він із загадковою усмішкою. — Але це можна виправити.
Він простягнув до неї руку.
— Довірся мені.
Вона здивовано підняла брови.
— Що ти задумав?
— Нічого поганого, обіцяю, — сказав він. — Просто потанцюємо.
— Танцювати? — вона розсміялася. — Ми тільки що пережили битву з темрявою, а ти хочеш танцювати?
— Саме тому, — сказав він. — Інколи варто дозволити собі жити, навіть коли все здається похмурим.
Не довго думаючи, вона взяла його руку. Їхні пальці переплелися, і Даміян повів її в легкому ритмі, якого підказувала тиша ночі. Її сміх наповнив повітря, коли він несподівано закрутив її, змушуючи повірити, що навіть серед тіней можна знайти радість.
— Звідки ти це вмієш? — запитала вона, дивлячись йому у вічі.
— Мабуть, десь у минулому житті, — пожартував він. — Хоча зараз мені здається, що це моє перше.
Доторки серця
Коли вони зупинилися, Ясмін опинилася зовсім близько до нього. Вона могла відчути тепло його шкіри, його подих, який був таким спокійним і стабільним, що їй теж захотілося розслабитися.
— Ти змінюєшся, — сказала вона тихо.
— Це ти змінюєш мене, — відповів він, нахиляючись ближче.
— І що тепер? — запитала вона, намагаючись зрозуміти свої почуття.
— Тепер усе залежить від тебе, — сказав він, його голос був тихим, але наповненим силою. — Я готовий піти за тобою хоч у світло, хоч у темряву.
Її серце забилося сильніше. Вона дивилася на нього, а потім, не вагаючись, легенько торкнулася його щоки.
— Ти більше не здаєшся мені демонічним.
Він усміхнувся.
— А ти більше не здаєшся звичайною людиною.
Вони залишалися так, дивлячись одне на одного, доки зірки над ними сяяли ще яскравіше.
Ділення секретами
Пізніше тієї ночі, сидячи біля вогню, Ясмін вирішила поділитися тим, що довго тримала в собі.
— Ти знаєш, я завжди думала, що мені доведеться жити звичайним життям. Мати роботу, сім’ю... Але все це здавалося мені таким далеким. Наче я не належала до цього світу.
— І тепер? — запитав він, уважно слухаючи.
— Тепер я розумію, що моє життя завжди було іншим. І, можливо, саме тому я зустріла тебе.
Даміян кивнув.
— Я теж думав, що все, що мені залишилося, — це жити в тіні, борючись за виживання. Але ти дала мені щось більше.
— І що це? — вона нахилилася ближче.
— Надію, — сказав він просто.
Перше визнання
Коли ніч почала розчинятися в перших променях світанку, Ясмін і Даміян залишалися поруч. Їхня тиша була наповнена значенням, яке не потребувало слів.
— Я не знаю, що чекає нас далі, — сказала вона, дивлячись на горизонту, де небо загравало рожевим.
— Але я знаю одне, — додав він. — Я не дозволю, щоб щось чи хтось забрав у нас цей момент.
Вона глянула на нього й уперше зрозуміла, що в її серці вже немає сумнівів.
— І я тобі вірю.
Чи бажаєш додати ще романтичних моментів чи почати випробування їхніх почуттів через зовнішні обставини?