10

Глава 10: Подорож до Храму Світла
Дорога до Храму Світла розпочалася через густий ліс, де дерева були настільки високими, що їхні крони майже закривали небо. Лише слабке мерехтіння сонця пробивалося крізь листя, створюючи примарні тіні на землі.
Ясмін відчувала, як ліс ніби спостерігає за ними. Кожен шурхіт листя чи тріск гілки змушували її напружуватися.
— Ти чуєш це? — запитала вона, зупинившись посеред стежки.
— Це лише ліс, — пробурмотів Даміян, але його очі уважно розглядали околиці. — Продовжуй іти.
Каель, що йшов позаду, спинився.
— Ні, він має рацію. Ми не одні.
Він підняв посох, і слабке світло пробігло вздовж його древка. Ліс довкола них наповнився дивним шепотом.
— Це демони? — прошепотіла Ясмін, намагаючись зрозуміти джерело звуків.
— Не зовсім, — відповів Каель. — Це духи лісу. Вони не вороги, але якщо їх розлютити, вони можуть стати небезпечними.
Зустріч із лісовими духами
Шепіт ставав гучнішим, і раптом перед ними з'явилися прозорі силуети. Це були істоти, схожі на людей, але їхні тіла складалися з туману. Їхні очі світилися блакитним світлом.
— Хто ви? — запитала Ясмін, ступивши вперед.
Одна з фігур виступила наперед. Її голос звучав, ніби вітер грав на струнах.
— Ми — Хранителі Стародавнього Лісу. Чому ви порушили наш спокій?
Каель зробив крок уперед, схиливши голову в жесті поваги.
— Ми шукаємо дорогу до Храму Світла. Ми не прийшли, щоб завдати шкоди вашій землі.
Духи на мить замовкли, ніби радилися між собою. Потім лідер промовив:
— Храм Світла — священне місце. Тільки ті, хто чистий серцем, можуть пройти цим шляхом.
Даміян глузливо посміхнувся.
— І хто це вирішує? Ви?
Очі духів спалахнули яскравіше.
— Твоя душа темна, демон. Якщо ти підеш цією стежкою, ліс випробує тебе.
— Я готовий, — спокійно відповів він, зустрічаючи їхній погляд.
Перше випробування: Ліс Ілюзій
Духи розступилися, вказуючи на вузьку стежку, що вела вглиб лісу.
— Пройдіть цей шлях, і ви дізнаєтеся, чи достойні дістатися Храму.
Група рушила вперед. Стежка була вузькою, і чим далі вони йшли, тим густішим ставав туман. Незабаром дерева почали змінюватися, їхні гілки стали схожими на руки, що тяглися до мандрівників.
— Це ілюзії, — прошепотів Каель, але навіть його голос звучав напружено. — Ліс намагається випробувати нас.
Раптом перед Ясмін з’явилася фігура її матері. Жінка виглядала слабкою і змученою.
— Ти залишила мене, Ясмін, — сказала вона, її голос був сповнений болю.
— Це неправда! — закричала Ясмін, але фігура не зникла.
— Не вір цьому, — сказав Даміян, торкнувшись її плеча. — Ліс змушує тебе сумніватися. Це лише обман.
Вона стиснула кулаки, і тепло від медальйона нагадало їй про її силу. 

— Я більше не піддамся вашим ілюзіям!
Світло знову спалахнуло з її руки, і фігура матері розчинилася в повітрі.
Далі вони побачили ще більше ілюзій: минулі битви, втрати, страхи. Кожен із них зіткнувся зі своїми внутрішніми демонами, але, підтримуючи одне одного, вони подолали шлях.
Світло попереду
Після кількох годин боротьби з ілюзіями ліс раптом почав прояснюватися. Туман розсіявся, і попереду вони побачили високу гору, на вершині якої сяяв Храм Світла.
— Ми майже дісталися, — сказав Каель, але його голос був настороженим. — Але це лише початок.
Даміян оглянувся навколо, його рука вже тримала меч.
— Ми пройшли ліс, але Арвін точно знає, що ми тут. Приготуйтесь.
Ясмін відчула, як її серце стискається, але вона стиснула медальйон і кивнула.
— Ми готові.