8

Глава 8: Гай Спогадів
Після перемоги над Вартовими шлях став спокійнішим, але напруга не зникала. Ліс усе ще здавався ворожим, а тиша, що його наповнювала, була майже моторошною. Ясмін, Даміян і Каель крокували між древніми деревами, що нагадували велетенських сторожів.
— Що чекає на мене в Гаю? — запитала Ясмін, порушуючи тишу.
Каель задумливо подивився на неї.
— Гай Спогадів — це місце, де твоє минуле, страхи та сподівання оживають. Це не просто випробування фізичної сили. Ти зіткнешся з тим, чого боїшся найбільше.
— Ще страхи? — саркастично промовив Даміян, крокуючи поруч. — У неї й так їх достатньо.
— Я це чую, — холодно відповіла Ясмін.
Каель зупинився і показав уперед. Через густий туман почали проступати обриси древньої арки, зарослої мохом. Вона стояла серед лісу, ніби стародавній портал, вирізьблений із чорного каменю.
— Це вхід до Гаю, — сказав він. — Далі ти підеш одна.
— Що? — здивувалася Ясмін, відчуваючи, як її серце пришвидшилося.
— Це твоє випробування, — пояснив Каель. — Ми з Даміаном не можемо пройти за тобою. Наші страхи можуть знищити нас у цьому місці.
Ясмін нервово ковтнула, але, дивлячись на медальйон у своїй руці, змусила себе заспокоїтися. 

— Гаразд. Я піду.
Даміян підійшов ближче, його обличчя було серйозним.
— Ти справишся. Пам’ятай, що твоя сила — це не тільки те, що всередині. Це ще й те, у що ти віриш.
Він коротко торкнувся її руки, і ця проста дія додала їй упевненості.
— Дякую, — тихо відповіла Ясмін.
Вона зробила крок до арки. Коли її нога перетнула межу, світ навколо змінився. Туман густішав, і ліс зник, поступившись темряві, крізь яку проступали примарні образи.
Обличчя минулого
Ясмін ішла вперед, поки не побачила першу фігуру. Це була її мати. Жінка стояла, обійнявши себе руками, її обличчя було блідим і сумним.
— Мамо? — прошепотіла Ясмін, але її голос відлунював порожнечею.
— Ти залишила мене, — сказала мати, її голос звучав холодно. — Ти пішла, знаючи, що я залишуся сама.
— Це неправда! — заперечила Ясмін. — Я не могла залишитися! Я намагаюся врятувати тебе!
Фігура матері зникла, і перед нею з’явилося інше видіння. Тепер це був Даміян, поранений і виснажений.
— Ти занадто слабка, щоб допомогти мені, — сказав він, зневажливо дивлячись на неї.
— Ні! Я зроблю все, щоб врятувати тебе! — закричала вона, але його образ також розчинився.
Темрява навколо почала рухатися, перетворюючись на зловісні силуети, що шепотіли їй у голову:
— Ти не заслуговуєш на цю силу.
— Ти лише тягар для інших.
— Ти зрадиш їх усіх.
Ясмін затулила вуха, намагаючись заглушити ці голоси. Її ноги підкошувалися, і вона впала на коліна.
Світло всередині
Раптом із медальйона, який вона тримала в руці, вирвалося слабке світло. Воно огорнуло її, і голоси стихли.
— Ти не одна, — пролунало всередині її голови. Це був голос її батька, спокійний і теплий.
— Тато? — прошепотіла вона.
— Твоя сила — це твоє серце, Ясмін. Ти сильніша, ніж думаєш. Не бійся темряви, бо вона не зможе перемогти тебе, якщо ти не дозволиш.
Ясмін відчула, як хвиля тепла охопила її тіло. Вона піднялася на ноги, стискаючи медальйон у руці. Світло стало яскравішим, і темрява навколо почала відступати.
— Я не боюся вас! — вигукнула вона, дивлячись на силуети. — Ви лише ілюзії! Ви не маєте наді мною влади!
Світло розсіяло темряву, і Гай наповнився спокоєм. Ясмін відчула, як щось змінилося всередині неї. Її сила стала більш цілісною, її серце наповнилося впевненістю.
Попереду з’явився вихід, і вона впевнено пішла до нього.