Розділ ІV. "Пригоди в замку"

Колись давно, коли Олімпія була ще маленькою і безстрашною куницею, вона обожнювала прогулюватись цим старовинним та романтичним містечком.

Вернігероде дійсно було надзвичайно красивим містом. Перші люди та перші куниці почали жити в ньому ще у XІІ столітті. Над містом височіє замок-фортеця, який видно з кожної вулиці Вернігероде. Старожили говорять, що з вікон замку можна побачити як у Вальпургієву ніч, що припадає на 30 квітня, летять на шабаш відьми на найвідомішу  відьомську гору – Брокен. Не дивно, що на старих  фахверкових будиночках ще досі видніються захисні знаки проти нечистої сили, щоб відьмам не захотілось  перепочити десь у місті. Олімпія була впевнена, що кота Мефісто загубила одна з відьом, яка поспішала на шабаш. Адже він виглядав так, наче сам Диявол його хрещений батько.

Цього разу Олімпія мчала містом, мов стріла, і зовсім не роздивлялась усі ці казкові будиночки. За лічені хвилини вона опинилась біля підніжжя замку, адже нюх привів її сюди. Отже, Пауль вирішив ловити удачу за хвоста саме в найнебезпечнішому місці. Але де його шукати? Замок велетенський, а запахи змішались з іншими мешканцями цієї місцини і виокремити один стало практично неможливо. Олімпія розгубилась, а якщо вже занадто пізно, якщо вона не встигла? І тут вона побачила на паркані трьох сніговичків. Вони майже розтанули, як і весь сніг  навколо з приходом весни. Щороку ліпити на паркані маленьких сніговичків, коли випаде сніг, а це траплялось не кожної зими, було місцевою традицією школярів. Зараз їх залишилось лише троє. Олімпія з надією звернулась до них:

- Чи не бачили ви випадково маленьке мишеня, його звати Пауль  і воно шукало поживи?

- Мишеня? Тут таких багато кожного дня вештається, сподіваючись на власну удачу, ˗ відповів один.

- Чекай, чекай, пам’ятаєш сьогодні було одне крихітне та надзвичайно ввічливе мишеня. Здається, його звали Пауль, – пригадав другий Сніговичок.

- Так, так, був такий. Цікавився сховищем. Але навряд чи його там зараз знайдеш. Ще жодне мишеня звідти не повернулося, а відчайдухів було багато. Мефісто з усіма розправляється за лічені секунди. Він не любить, коли хтось намагається поцупити зі сховища хоча б зернинку, ˗ повідомив третій Сніговик.

- Ми намагаємось попередити усіх цих зерношукачів та хіба… ˗ перший сніговик навіть не встиг завершити свою думку. Олімпія вже їх не слухала, вона відправилась у самісіньке пекло, де господарює Мефісто.

- Як неввічливо з її боку навіть не дослухати. От молодь пішла, ˗ бідкався другий Сніговик. Проте Олімпія його вже не чула. Найбільше в світі вона боялася не встигнути.

мм

Серце Олімпії шалено калатало, поки вона пробиралась темними коридорами до підвалу, де власне і зберігалися усі припаси. Це була справжнісінька скарбниця, яка так і манила різних шукачів пригод. Майже для кожного з них цей рай ставав домовиною. Адже, як говорить народна мудрість: «Безкоштовний сир буває лише в мишоловці».

Олімпія боязко оглядалась зусібіч, чи не довідався Мефісто про її присутність. Вона боялась, що третя сутичка з ним буде фатальною.

- Пауль, де ти? – тихенько погукала вона. – Ну ж бо, мишенятко, відгукнись, – благала куниця, сподіваючись на диво.

- Допоможіть, ˗ озвався слабкий голос десь неподалік.

Олімпія пішла на допомогу. Вона знайшла Пауля раніше ніж Мефісто, але ситуація все одно виявилась критичною. Пауль, який у цьому житті ще ні разу не бачив мишоловки, потрапив у пастку. Його лапку затисло в залізні лещата.

- Яке ж ти все таки наївне мишенятко. Невже ти не знаєш, що потрібно остерігатись безкоштовного сиру. Навіть, якщо це найсмачніший  сир у твоєму житті? – повчала Пауля Олімпія, звільняючи його із залізних кайданів.

- Я такий радий тебе бачити, ˗ не втримався Пауль, хоча знав, що Олімпія не любить сентиментів.

- Ходімо вже швидше, поки нас ще хтось не знайшов. Чіпляйся мені за шию і можливо нам пощастить,  ˗ поквапила пораненого друга куниця.

- Хто це сьогодні завітав до мого скромного житла. Вам пощастило, я надзвичайно гостинний господар, тому навіть можу пригостити вас чимось смачненьким. Я люблю, щоб моя їжа була більш вгодована ніж ви обоє, ˗ почувся позаду друзів голос того, кого Олімпія не хотіла зустріти в замку найбільше. Це був Мефісто – гігантський чорний котисько із нічних жахів куниці.

- Ні, дякуємо, ми поспішаємо, ˗ відповіла Олімпія, не показуючи свого страху і похапцем кинулась тікати з цього місця якнайдалі. В неї був лише один шанс врятуватися і вона ним скористалась.

Мефісто не очікував такої миттєвої реакції від своєї знайомої і від несподіванки не одразу кинувся за нею. У ситуації, коли ти значно менший та слабший за супротивника, ефект несподіванки може врятувати життя. На що саме і сподівалась Олімпія. Деякий час їй вдавалось відірватись від переслідувача, але зайвий тягар на спині все ж не давав їй набрати максимальної швидкості. Мефісто наздогнав утікачів за крок до виходу.

- Ось ти й попалася, цього разу не втечеш, ˗ посміхаючись і потираючи лапи зловтішався Мефісто. – Цього разу з подарунком до мене завітала? Велике дякую, я якраз не встиг повечеряти.

- Тобі корисно залишитися без вечері, ˗ відважно відповіла Олімпія, вичікуючи нападу.

- Яка хоробра маленька куниця, так навіть цікавіше, ˗ підкрадаючись озвався Мефісто і кинувся на супротивницю.