Розділ ІІ «Неочікуваний гість»

Цього року зима видалась надзвичайно холодною. Сніг все сипав та сипав і не думав зупинятися. Вночі лютував нещадний мороз. І навіть м’якеньке хутро Олімпії не рятувало від холоду. «Давно не було такої зими в околицях», -  говорили сороки. А ці кумушки знали про що говорять.

«Добре, що цього року вдалося наносити до своєї нірки горіхів та пшениці, є з чим перезимувати», ˗ думала Олімпія, згорнувшись в клубочок, щоб швидше зігрітись. І тут у своїй дрімоті їй почувся якийсь писк. Він її розбудив. Це долинало знадвору. Але ж там снігу насипало і холодно. Їй зовсім не хотілося перевіряти, що то було. Але цей писк повторився знову і не давав їй заснути.

«Потрібно перевірити, що там таке, адже я так не задрімаю», ˗ подумала Олімпія.

Вхід до нори куниці добре замело, тож довелося продиратися крізь крижаний сніг на поверхню. Чим ближче до виходу, тим слабшим був писк. Здавалось, що власник цього звуку майже закоченів у цих снігах. Коли  Олімпія нарешті опинилась на поверхні, то спочатку нічого незвичного окрім заметілі не побачила. Сніг сипав прямо в очі та не давав добре оглянути околиці. Раптом вона знову почула писк позад себе. Там під товщею снігу Олімпія знайшла зовсім крихітне мишеня. Його маленьке тільце було як крижинка. Биття серця ледь прослуховувалось. Олімпія не роздумуючи схопила мишеня і чимдуж кинулась до свого лігва, де можна було відігріти непрошеного гостя і нагрітися самій. Вона скрутилася навколо мишеняти, огортаючи його своїм м’якеньким та тепленьким хвостиком, віддаючи тепло власного тіла. Непомітно для себе Олімпія задрімала.

- Де я? – пропищало щось прямісінько біля самого вуха Олімпії.

- Ти в моєму лігві. Рада вітати тебе в світі живих, маленька крижинко, ˗ відповіла куниця ще дрімаючи. Їй снився такий чудовий сон, і зовсім не хотілось виринати з його обіймів.

- Ти хочеш мене з’їсти? – знову почувся цей тремтячий голос.

- Ото невгамовне мишеня, ˗ невдоволено пробурмотіла Олімпія. – Чи не забагато клопоту для однієї вечері? Та й ти наскільки крихітний, що  мені вистачило б лише на один зуб. Можеш бути спокійним, я не буду тебе їсти. Просто ти збирався померти прямісінько біля моєї домівки. Що за моветон! Невже тобі ніколи не говорили, що так робити не ввічливо, – заспокоїла мишеня Олімпія.

- Вибач. Я не хотів нікому завдати шкоди, ˗ щиро перепросило воно.

- Який ти дивак. То як тебе звати? – запитала куниця. – Я Олімпія і це моя невеличка, але затишна домівка.

- Я Пауль, ˗ трохи помовчавши, все ж відповіло мишеня.

- Що ти робив на вулиці в таку погоду? Що змусило тебе визирнути зі своєї нірки і попрямувати назустріч смерті? Воно того вартувало? – поцікавилась куниця.

- Я шукав щось поїсти, ˗ тихо прошепотіло мишеня.

- Куди дивились твої батьки, що випустили тебе в таку негоду?

- Мої батьки потрапили до кігтів яструба, боюсь, що їх вже…

- … не має, ˗ продовжила за мишеня куниця. Вона вирішила більше нічого не питати, адже чудово розуміла, що відчуває Пауль. Її слова не зможуть втамувати біль втрати.

- Божевіллям було шукати якоїсь поживи в таку заметіль. Це диво, що я взагалі тебе почула, ˗ продовжила сварити мишеня Олімпія.

- Ти стала моїм дивом, ти мене врятувала, ˗ прошепотів Пауль.

- Тобі просто пощастило. Але й не сподівайся, що я піклуватимусь про тебе. Я – хижак, що живе сам по собі. Я не потребую ні друзів, ні сусідів. Затямив? Тільки-но сніг зійде, тобі доведеться звідси піти, ˗ не дивлячись на Пауля суворо повідомила Олімпія, яка вважала це найкращим рішенням. У цьому несправедливому світі кожен повинен відповідати тільки сам за себе. І мишеняткові варто навчитися виживати наодинці. Не завжди поруч буде хтось настільки добрий та шляхетний, щоб допомогти.

У мишенятка на очах  виступили сльози, але воно нічого не відповіло, щоб не видатися в очах Олімпії настільки слабким. І так добре, що в нього є час, поки зійде сніг.

Тож на деякий час Олімпія та Пауль змушені були жити разом. Думка, що Олімпія чинить з Паулем жорстоко, не покидала куницю ні вдень, ні вночі, але вона нещадно її відганяла. І чому саме вона повинна відповідати за це безпорадне мишеня? Вона не завжди в змозі відповідати за себе, а то ще й за іншу істоту.