Розділ І «Білосніжна куниця»

У підніжжя гір Гарц поблизу старовинного містечка Вернігероде в одному з полів проживала білосніжна куниця на ім’я Олімпія. Досить  неординарне ім’я для куниці, чи не так? Та й сама вона виглядала незвично. Її хутро було білосніжне та блискуче, мов сніг. Лише мала кінчик хвостика чорним. Хоч таким дивовижним іменем нарекла її матуся, сама вона прозвала доньку Халепою. Адже куниця мала надзвичайну здібність попадати у всілякі неприємності. Жодного дня не проходило, щоб не довелось рятувати Олімпію від небезпеки. То вона потрапила до кігтів яструба, то опинилась у норі лисиці, то ледь не потонула під час повені…

Незважаючи на те, що куниці вважаються хижаками, родина Олімпії відрізнялась від інших тварин цього виду. Вони не полювали на слабших за себе, а харчувалися переважно ягодами та фруктами. Іноді навідувались в людські оселі та брали в них яйця, сир і різні молочні продукти. Звісно, що люди не дуже раділи такому сусідству, але ж куниці відомі своєю спритністю, тому їм завжди вдавалось вчасно накивати п’ятами. Такі вилазки були надзвичайно небезпечними. Наступного разу в знайомій оселі їх очікувала пастка: капкани чи отрута. Добре, що вони мали гарний нюх і могли легко зрозуміти, які продукти отруєні й де сховані капкани.

Через свої переконання: не кривдити слабших за себе, їм довелося оселитися подалі від інших куниць, які не розділяли таких поглядів.

Та одного разу, коли батьки Олімпії відправились на пошуки провіанту на зиму, трапилось жахливе нещастя. Яке саме Олімпія так і не дізналась, але вони не повернулись ні наступного дня, ні наступного тижня, ніколи. Життя куниці завжди сповнене різноманітних загроз. Навколо скільки хижаків: яструби, лисиці, вовки, рисі, мисливці за хутром. А куниці такі маленькі: довжина голови та тулуба – 65 сантиметрів, а вага – від 300 грамів. Нелегко жити таким крихіткам у нашому небезпечному світі. Олімпія розуміла, що її батьки не повернуться, адже вони б ні за що не покинули її на призволяще. Тому вона вирішила, що не матиме друзів та родини, щоб їх не було боляче втрачати. Тож жила собі одна-однісінька у своїй норі, коли-не-коли вибираючись на поверхню в пошуках поживи.