1 частина

                                                                   Дорослим віра в казку іноді 
                                                                      потрібна навіть більше,
                                                                       ніж дітям. А зима нам
                                                                       дарує можливість мріяти
                                                                      про диво та магію.
                                                                      Головне - не прогавити свій
                                                                      шанс і зробити цю зиму 
                                                                      казковою...

                                                            Найдорожчому і найріднішому
                                                            чоловікові в моєму житті - синові
                                                                 присвячую...

                                              І частина
...Анна, тримаючи в руках улюблену філіжанку з ароматним гарячим чаєм, підійшла до величезного вікна, що займало всю північну стіну затишної вітальні і замріяно поглянула крізь прозоре скло. Прямісінько за вікном розпочинався ліс. Величезні сосни та ялини, вкриті пухнастою сніговою пелериною, привітно махали їй своїми вітами, бажаючи доброго ранку.
   Зимова казка за її вікном була такою гарною і чарівною, що вона залюбки залишилася б вдома і насолоджувалася спілкуванням з природою. Проте невідкладні справи у місті кликали її в дорогу. Наближаються новорічні свята і їй потрібно доставити до свого ресторану екологічно чисті продукти з власної ферми.
   Помічники вже завантажили в багажник та салон її автівки пакунки та пакети з м'ясом, молочними продуктами, овочами та фруктами і Анна впевнено вивела своє білосніжне "Ауді" на дорогу, що вела до села.
   Декілька останніх років вона усамітнено жила у величезному будинку на лісовій галявині, уникаючи людей, міста та гамірливого життя. Після смерті Сергія вона поклялася, що ні за що не впустить більше в своє життя іншого чоловіка, не впустить в своє життя інших людей, в тому числі і друзів. Їй дуже подобався свій  новий затишний, ніжний і спокійний світ, і навіть думка про те, що хтось знову може знищити його, розірвати на тисячі шматочків, приводила її в жах. Вона більше не хотіла жодних розчарувань, жорстокості і підлості в своєму житті. І тому ретельно створювала навколо себе свій власний світ, в якому їй було затишно і комфортно.Точнісінько як американська художниця Таша Тюдор, що створила навколо себе світ своєї мрії і щасливо жила у ньому. Таша була для Анни взірцем у всьому, навіть в одязі - дівчина з задоволенням носила довгі спідниці та сукні в стилі бохо та бохо-шик з мереживом та воланами, сама створювала ескізи свого вбрання, і самаж створювала його власними руками.
   Ось і сьогодні для поїздки в місто Анна вибрала довгу зимову спідницю білого кольору, білий гольф та коротку хутряну білу шубку. Елегантний в'язаний снуд та  в'язані ажурні мітенки білосніжного кольору доповнювали образ чарівної білявки з довгим волоссям.
   Її будинок та ферма знаходилися за два кілометри від найближчого села. А до Дніпра потрібно було подолати понад сотню кілометрів...
   ...Зі справами в ресторані Анна впоралася в обідню пору. Погода не на жарт зіпсувалася, починалася справжня заметіль. Густий лапатий сніг тихо падав на землю, закутуючи мільйонне місто в м'яку пухнасту ковдру. За інших обставин, знаходячись у своєму затишному домі, вона залюбки б помилувалася красою чарівного снігопадіння, але не зараз. Зараз вона поспішала якомога скоріше виїхати з міста, минувши затори на дорогах, щоб скоріше добратися додому, бо дорога дедалі ставала схожою на  льодовий каток.
   Попрощавшись із адміністратором ресторану, Анна вивела свою "Ауді" на проспект Яворницького. Зупиняючись перед світлофором на червоне світло,вона прилаштувалася позаду такої ж автівки, лише чорного кольору , натиснула на гальма і раптом з жахом відчула, що авто її не слухається, не зупиняється, а все ближче і ближче наближається до чорного "Ауді". А потім відчула легкий удар і почула дзенькіт розбитого скла фар.
   Широко відкритими від жаху очима дівчина дивилася як з понівеченого авто вискочив високий брюнет в чорному кашеміровому короткому пальто і швидкими кроками наближався до її машини. Наступні декілька хвилин здалися Анні вічністю. Вона встигла розгледіти бездоганний одяг чорного кольору, модельну зачіску, правильні, майже ідеальні риси обличчя чоловіка, навіть встигла розгледіти кількаденну косметичну щетину на його щоках (яка, до речі, йому дуже пасувала) і встигла помітити декілька шрамів на його обличчі, які аж ніяк не спотворювали його, а надавали обличчю незнайомця мужності та харизми.
   Чоловік рвучко відчинив дверцята автівки, в якій сиділа тремтяча зі страху Анна і відразу випалив:
-Ти що, не бачиш куди їдеш?
- Вибачте, я не навмисне,- Анна підняла на незнайомця свої великі блакитні очі, повні страху і сліз, - я не хотіла... просто дуже слизько...
   Поглянувши на неї, чоловік знітився і відступив на крок назад.
-Вибачте будь ласка, я перепрошую, - Анна благально поглянула на незнайомця і не змогла більше нічого сказати, тому що   зустрілася  з ним поглядом. Його очі були незвичайного синього кольору і мали якусь магічну силу.
   Чоловік теж не зводив з неї здивованого погляду, а потім ніяково посміхнувся:
- Не треба перепрошувати, це я повинен вибачитися за те, що нагрубіянив вам і налякав вас. Ви дійсно ні в чому не винні, це все через погоду.
- Але ж я завдала шкоди вашому авто, я відшкодую збитки, - Анна трішки оговталася і стала сміливішою.
- Не варто перейматися цим, все добре,- незнайомець якось дивно поглянув на неї і посміхнувся чарівною посмішкою.- Зараз перевіримо в якому стані ваше авто.
Анна вийшла із салону автівки і поспішила до чоловіка, який вже оглядав місце зіткнення.
- Оце так! Здається наші авто просто поцілувалися! Можливо вони зробили це навмисно, заради того, щоб ми з вами познайомилися?- чоловік підморгнув їй і широко посміхнувся.
-Можливо,- ніяково посміхнулася Анна, милуючись красивою посмішкою свого співбесідника.
-До речі, а ви знаєте, що у автомобілів, як і у людей, є душа?- новий знайомий поглянув на неї, хитро примруживши очі.
- Справді?- підхопила його інтонацію Анна.- А я цього і не знала. І де ж вона у них знаходиться?
-Ось тут, підійдіть ближче, я вам зараз покажу.
   Анна підійшла ближче і пильно поглянула на незнайомця. Той був високого зросту, міцної статури, справжній красень, і був дуже схожим на зірку турецького кіно Бурака Озчивіта. Такі чоловіки, як він, народжуються один на мільйон. 
- До речі, вам ніколи не говорили, що ви схожі на Бурака Озчивіта? - насмілилася запитати вона.
-На Озчивіта? Це того, що грає Балі- бея в "Величному столітті"?
-Так, і того, що грає Кемаля в "Нескінченному коханні",- з радістю додала Анна, -і Османа теж...
-Ви цікавитеся турецьким кінематографом?
-Взагалі-то я не дуже полюбляю кіно, лише для душі дивлюся турецькі серіали та фільми, в яких грає Озчивіт.
-Так, турки молодці, вміють знімати хороше якісне кіно, і Озчивіт молодчина - харизматичний, талановитий, дуже позитивний. Але на жаль, мушу вас розчарувати - я зовсім не такий як він. І на мистецтві я знаюся погано, зате добре знаюся на автомобілях, і можу з впевненістю сказати, що ваше авто потребує невеликого, але термінового ремонту...
-Справді? Серйозно? І що ж мені тепер робити?- зітхнула Анна.
-Не хвилюйтеся, красуне, - новий знайомий поглянув на неї зверху вниз, бо зросту Анна була невисокого і ледве сягала йому до плеча.- У мене тут поряд, за рогом, своя автомайстерня, я зараз викличу механіків, вони заберуть наші авто і замінять розбиті фари. Але доведеться почекати якусь годинку. Якщо ви, звичайно, не будете проти. Ви ж не боїтеся віддавати своє авто незнайомим людям? Чи може ви не довіряєте мені? Не хвилюйтеся, на час ремонту  вашої дівчинки я побуду заручником, буду гарантом нашої чесності і порядності.
- Та я і не хвилююся зовсім, я вам довіряю. Мені здається, що такі чоловіки, як ви, не можуть обманювати беззахисних жінок...
-Дякую задовіру,- незнайомець потис її руку і дістав з кишені телефон.
   Через декілька хвилин хлопці з автосервісу забрали авто на ремонт.
- Ну то де будемо чекати? Може зайдемо до кав'ярні, вип'ємо кави?- запропонував чоловік.
-Тепер моя черга,- посміхнулася Анна,- тож поки ми будемо чекати, я запрошую вас до ресторану.
-До ресторану? Зараз?- здивувався новий знайомий.
-Так, зараз. А що?
-До ресторану я хотів би сходити з вами ввечері.
-На жаль, ввечері я не можу.
-Чому?
-Тому що до вечора мені потрібно добратися додому.
-То ви не тутешня?
-Ні.
-І як далеко від міста знаходиться ваша домівка?
-Далеченько, до мого дому понад сотю кілометрів.
-Нічого собі,- новий знайомий здивовано поглянув на Анну.- А ваш чоловік не боїться відпускати вас саму у таку далечінь, та ще й у таку погоду?
-Мій чоловік помер три роки тому...- тихо промовила Анна.-Я вдова.
-Співчуваю. Вибачте, я не хотів завдати вам болю,- незнайомець знітився.
-Нічого, все нормально. А ваша дружина не боїться відпускати такого вродливого чоловіка самого? А раптом вас вкраде якась інша жінка? -Анна примружила очі і з цікавістю поглянула на брюнета.
-Не боїться,- незнайомець посміхнувся,- у мене немає дружини, я вільний як птах.
- Отже в ресторані нам ніхто не заважатиме, це чудово, - Анна навіть не чекала від себе такої сміливості, але поряд з цим чоловіком у неї ніби виросли крила.
-Це дійсно чудово... То до якого ресторану ми завітаємо? Куди бажаєте, міледі?
- Я, мілорде, запрошую вас відвідати мій ресторан "Едельвейс", він тут зовсім поруч.
- То ви його власниця?!
-Так...