Розділ 7. Що йому потрібно?

Сніжана

Я ніколи не думала, що можу зависнути у ванній не тому, що хочу сховатися чи наплакатися, а просто тому, що тут є на що подивитися. Стою біля умивальника і з неприхованою цікавістю розглядаю вміст полиць.

Шампуні, кондиціонери, гелі для душу… Окремо для волосся, для тіла, для обличчя. Маски. Креми. Бальзами. Щітки – кілька штук. Лосьйони. А це що? Сироватка для обличчя? Дві? Від зморшок і для сяяння шкіри? Що за чортівня? Агов, мені двадцять один у мене немає зморшок… Чи є? Я наблизилася до дзеркала… Чорт, може пару є. Я беру один із флаконів, верчу в руках, читаючи етикетку. Дорогі бренди, професійна косметика. Усе для різних типів шкіри та волосся.

Хтось пояснить мені, що відбувається?

Я ще раз дивлюся в дзеркало.

Так. Можливо, після всього, що я пережила, мені справді не завадило б трохи догляду за собою. Але сам факт. Він це купив. Це означає, що він не планує мене поки що ні відпускати, ні продавати. І точно не очікує викупу. Останнє, до речі, було очевидно. Мій батько збанкрутиться після того, як я не вийшла за Кравця. Всі ці гроші, які той міг би йому дати, розчинилися у повітрі разом із моїм майбутнім у статусі «дружини небезпечного чоловіка».

Але якщо Ян не хоче викупу, то що тоді? Він витратився. І не просто купив якусь там мило-шампунь-душ-гель, а ось це все.

Це означає, що я тут надовго.

Я на секунду стискаю пальці на баночці крему.

Не те щоб мене це лякає. Ну, може, трохи. Але, чорт забирай, якби мене хотіли вбити, то вже зробили б.

Я зітхаю й відкручую кришку. Крем пахне ваніллю.

Ну, раз я тут надовго…

Чому б не скористатися тим, що пропонують?

Як тільки ванна наповнюється, я обережно занурююся у воду. Тепла піна огортає мене, розслаблюючи кожен м’яз.

Я видихаю й заплющую очі.

Давно я не дозволяла собі такої розкоші. Навіть не пам’ятаю, коли востаннє могла просто полежати у ванній, не боячись, що хтось подзвонить, постукає, вломиться, влаштує скандал…

Обережно проводжу пальцями по плечу, відчуваючи напругу. Моя спина й досі пам’ятає нервове напруження останніх тижнів. Чи місяців? Чорт забирай, я навіть збилася з рахунку.

Я не знаю, що в голові мого викрадача. Він різкий, але не жорстокий. Він сварився, коли я просила вибачення, і при цьому зварив мені кашу (до речі, дуже смачну, попри біль в животі, я насолодилася нею). Він може дивитися на мене, ніби я — прикра проблема, і при цьому купити мені всі ці засоби для догляду. Він точно недолюблює мене, але цей хлопець не поганий. Хто ж він такий? Ян точне не виглядає як людина, яка робить щось просто так. У ньому відчувається якась напружена, майже загрозлива цілеспрямованість. Він хоче помститися… Але що він хоче від мене? Що він збирається робити зі мною?

Плавно занурююся у воду, залишаючи лише обличчя на поверхні. Я закушую губу, вдивляючись у стелю кольору мокрого асфальту, без жодної тріщинки. Це його будинок? Чи орендований?

Я мушу придумати план.

Поки що тікати я не буду. Але й залишитися я не можу.

Закохати його в себе?

Я скептично хмикаю.

Та ну. Це точно не спрацює. Я не з тих жінок, які одним поглядом змушують чоловіків забувати своє ім’я. У мене немає ні фатальної зовнішності, ні вродженого таланту спокушати. Я навіть не знаю, як правильно фліртувати!

Хоча…

Я примружуюся.

А якщо все-таки спробувати?

Підіймаюся та спираюся ліктем на край ванни, задумливо крутячи в руках баночку з гелем для душу.

Ну, добре, припустимо.

А як це робиться? Мені починати невинно усміхатися й хапати його за руку кожного разу, коли він поруч? Чи, може, навчитися млосно зітхати й загадково дивитися?

Я не витримую й фиркаю.

Але… якщо це спрацює? Якщо він хоча б трохи розслабиться поруч зі мною, якщо я зможу пробитися крізь його холодну маску, змусити повірити, що я не ворог… Можливо, тоді він сам мене відпустить.

Я ковзаю рукою по воді, дивлячись, як краплі стікають із пальців.

Або…

Або хоча б стане достатньо м’яким, щоб я могла його обдурити.

Я закушую губу.

Що ж, варто спробувати.

Якщо я щось напартачу, він точно це помітить.

Я розплющую очі й тихо видихаю.

Може, просто сказати йому, що я цнотлива? Чоловікам таке подобається? Ян точно не схожий на того, кого це може зворушити, але…

Я хмикаю.

Ні, ну а раптом? Я б хотіла побачити його реакцію. Він би засміявся? Подивився скептично? Може, навіть почервонів би? Цікаво.

Після ванної щільніше загортаюся в рушник, відчуваючи, як тепло приємно огортає тіло. Волосся вологими пасмами спадає на плечі, і на секунду я просто стою, насолоджуючись відчуттям чистоти. Але коли мій погляд падає на футболку та штани, які я носила, я мимоволі морщусь. Після сну вони пахнуть потом…

Озираюся довкола, потім крадькома пробираюся до кімнати, сподіваючись, що Ян не вирішить саме зараз перевірити, що я роблю. Підходжу до шафи й завмираю. Усередині стоять кілька пакетів. Затамувавши подих, дістаю один. Знаходжу білу футболку, проста, м'яка, приємна на дотик, і чорні спортивні штани. Дістаю ще один пакет. Білизна. Найзвичайніша, ніжна, без мережива, без зухвалих деталей. Мерзлякувато тисну плечима, швидко вдягаюся й виходжу з кімнати.

Ян сидить у вітальні, зосереджено щось пише. Я повільно підходжу й сідаю поруч, загортаючи ноги під себе, не надто близько, але достатньо, щоб бачити його зошит. Хлопець не підіймає на мене погляду, але я бачу, як ледь помітно стискаються його пальці на ручці. Я нахиляюся трохи вперед, намагаючись розгледіти, що саме там. Почерк у нього чіткий, строгий, без жодної зайвої лінії. Доволі педантично.

— Любиш розв'язувати задачі? — м'яко запитую я.

Ян не відриває погляду від сторінки, але я бачу, як ледь помітно сіпається м'яз на його щоці.

— Це заспокоює.