Глава 5

Минув рік відтоді, як Білосніжка вийшла до захисного периметру повстанців. І за цей рік дівчина дізналася та навчилася таких речей, що невтямки принцесі з Палацу.

Від самого початку її охопила лячна та незатишна атмосфера, до якої дівчина була цілком незвичною. Виявилося, що глибше, в надрах гори, в занедбаних катакомбах вирувало своє життя. Цілеспрямоване, діловите й суворе. Бо, саме тут знайшли свою нову домівку бунтівники.

Першим, на що звернула увагу Білосніжка, була велика кількість кібернетичних імплантів серед мешканців цих похмурих підземель. Нічого схожого на витончені й елегантні іграшки, які встановлювали собі манірні придворні. Навпаки, тут в ходу були суто функціональні інструменти, масивні й грубі, здатні витримати високий тиск й пекельні температури. Так само, як і люди, що перетворили тунельні вузли у неприступну фортецю. Косматі, татуйовані чи не по самі очі, люті, вони скидалися Білосніжці на дикунів, розбійників чи піратів, про яких вона читала дівчинкою в старинних книжках.

Як і у всякої складної структури, у повстанців були свої лідери. Семеро. Ті, хто були початковими натхненниками та організаторами руху. Старшим з тої сімки був Док. Високий та худорлявий, в колишньому житті він служив адміністратором на одній із шахт. Тепер же застосовував свій досвід та знання для координації зростаючого повстанського руху, що перетворився на багатотисячну громаду.

Док одразу усвідомив, який козир отримали повстанці з появою в їх тунелях наслідної принцеси. Так, їх рух набував обличчя справжньої революції, а не бунту заколотників, що йшли проти законної влади. Майбутня королева стане могутнім символом, на який звернеться вся країна, аби повернути трон законній володарці.

Втім, сімка лідерів не завжди була єдиною та спільною в рішеннях. Другий за авторитетом, суворий та прямолінійний шахтар, із позивним «Буркун», поставився до ситуації скептично. То був могутній чоловік, з чорною, як смола, неохайною бородою, важким характером і буйною вдачею. Буркун не вірив, що є така проблема, з якою не впорається міцний кулак або реактивна шахтарська кірка, і неодноразово доводив свою думку на ділі. Вся ліва рука шахтаря була замінена масивним кібернетичним протезом, що мав сліди безлічі ударів та подряпин.

– Нам потрібні вовки із залізними зубами, – прогудів його низький голос, – а не кімнатні цуцики.

Буркун зміряв Білосніжку зневажливим незацікавленим поглядом. Саме ці слова розпалили в душі дівчини іскри гніву.

Питання залишилося відкритим, проте, як би там не було, в підземеллях ніхто не лишався без роботи. Щоб їсти, спати та дихати фільтрованим повітрям, треба було вносити свій вклад. Оскільки від принцеси не було толку в саботажних вилазках партизанських груп, її призначили до господарства. Фільтрація води, прибирання, складування припасів, прання, та, навіть, чистка вигрібних ям. До такої роботи ставили дітей та літніх людей, серед яких Білосніжка виявилася єдиною молодою жінкою. Інші, нарівні з чоловіками, ремонтували обладнання, патрулювали периметр, або піднімалися на поверхню, торгувати на ярмарках та поповнювати запаси.

Дівчині прийшлося зле. Від грубої води та інструментів, біла шкіра на її руках вкривалася рубцями та кровоточила. Від витоків газу сльозилися очі і починалися приступи хрипкого кашлю. Розкішне чорне волосся втратило блиск, стало рідким та ламким, а бальна сукня перетворилася на брудне лахміття. Та, в душі її пекли вуглі від образливих слів та погляду, що вона запам’ятала.

Білосніжка коротко обрізала волосся. Змінила сукню на шахтарський комбінезон та важкі черевики. Звикла дихати очищеним повітрям респіратора.

Як не дивно, більше за все їй сподобалося поратися на кухні. У камбузному приміщенні розташовувався автоматизований кухонний агрегат, складний та древній пристрій, з конвеєрною стрічкою та механічними маніпуляторами. Внутрішня програма комбайна нерідко збоїла, а іноді він просто відмовлявся працювати. Та попри все, дівчині полюбився той металобрухт. У вільний час, вона прискіпливо його чистила, копирсалася в схемах, та, надибавши десь інтерактивний планшет, переписувала внутрішні налаштування. І агрегат ожив. Здоровезні грубі шахтарі раділи, мов діти, смакоті, що видавала конвеєрна стрічка комбайна по вбудованих до програми рецептах.

Тоді Білосніжку осяяла мстива каверзна думка.

Якось, коли в столовій кімнаті вишикувалася звична черга з голодних чоловіків, до конвеєру підійшов Буркун зі своєю тацею. Механічні маніпулятори закружилися, наповнюючи миску густою димною кашею, та замість того щоб акуратно поставити миску на тацю, вчварили ту просто в обличчя Буркуна. Секунду стояла здивована тиша, а після вся черга гримнула реготом. Витерши варево з почервонілої пики, Буркун люто зиркнув на сусіда – старого Хепа, що заливався сльозами від сміху, й вдарив того правицею. Сиві вуса й бороду Хепа зафарбувало червоним. Обірвавши сміх, той шоковано глянув на Буркуна, але без зайвих запитань засвітив кулаком під око Буркуну. Через мить столова перетворилася на поле битви. Хтось,  отримавши шаленого удару, відступав та випадкового штовхав сусіда, від чого отримував нового удару, й починав роздавати власні. В ітозі, почали битися геть усі. Важкі кулаки, не розбираючи хто де, згортали носи, вибивали зуби, врізалися в щелепи та ребра. Трощилися меблі, і важкі черевики безжально чавили їх уламки. Посуд та кухонний інвентар розлітався брижками о стіни, і над усім отим стояв гучний галас з шахтарських горлянок та забориста лайка.

Коли Док, старий мудрий Док, увірвався до столової, він насилу вгамував теє безумство, поки ще ніхто з бійців не опинився в госпіталі. Буркун відкинув від себе двох чи трьох здоровил, що дубасили його з різних сторін, й насилу розігнувся. Вид в нього був дійсно побитий.

Доку не знадобилося багато часу, щоб виявити винуватого в цьому безладі, й перелякана на смерть Білосніжка постала перед грізними очами шахтарів.

В той день, посміхнувшись розбитими губами, Буркун визнав, що навіть у кімнатних цуциків є зуби.