Глава 4

Молодість… Молодість надає не тільки перевагу в красі та привабливості. Молодість надає організму ресурси, необхідні для його виживання…

Спрага й голод накочували приливами й відступали, полишаючи по собі неприродню легкість та порожнечу. Тоді, Білосніжка підводилася на ноги й шкутильгала кудись по тунелях, прокладених у товщі гори. Вона не знала, куди саме вона рушить, бо одразу ж заблукала в однакових коридорах та переходах. Однакова кам’яна підлога, однакові гладкі голі стіни. Одне було зрозуміло напевне: цей шахтний комплекс був давно закинутий й знеструмлений. У звисаючих зі стелі кабелях ще жевріли крихти енергії, та їх ледь вистачало на активацію древніх світлосмужок. Слабеньке сяйво огортало Білосніжку при її наближенні і тихо гасло за її спиною.

Так, окрім голоду та спраги, була ще й темрява. Населена уявою самою Білосніжки.

Часом, дівчині здавалося, що вона чує сміх батька. Веселий, гучний, сильний. Іноді, їй чувся голос матері, що співав колискову. Вона повільно поспішала до цих голосів, але знаходила там тільки луну старих привидів. Не всі з них були такими ж байдужими. Годинами Білосніжку переслідував холодний погляд Мелісси Адельмар, чи важкі кроки капітана Хантера…

Самісінький краєчок свідомості щось шепотів, що все це марення стомленого розуму. Що все це наслідки знесилення, зневоднення, впливу сухого застояного повітря. Що манірна Регентка ніколи не опинилася б в темних катакомбах. І що Білосніжка ніколи не чула голосу своєї справжньої матері.

Та, в певний момент, дівчині стало вже все єдино.

Вона зовсім не здивувалася, коли просто перед нею спалахнули два жовті прожектори, розганяючи пітьму, а на стінах з’явилися дві однакові довгі тіні самої Білосніжки.

– ІДЕНТИФІКАЦІЯ, – загрохотав в підземеллі металевий голос.

– Щ-що?.. – ледь промовила дівчина хрипко, не розуміючи, чого хоче від неї грізний голос.

Замість відповіді, від стелі до підлоги пробіг червоний промінь, охопивши Білосніжку.

– ІДЕНТИФІКАЦІЮ НЕ ПРОЙДЕНО…НЕ РУХАТИСЯ!! НЕ РУХАТИСЯ!! ПОРУШНИКА БУДЕ ЗНИЩЕНО!! НЕ…

Білосніжка й не намагалася нікуди рухатися. Останні краплі сил випарувалися з неї, й дівчина просто втратила свідомість. Вона не бачила, як через декілька хвилин над нею схилилася фігура, від якої вдарив промінь газового ліхтаря. Не чула, як пискнув радіоканал, і чоловічий голос промовив:

– Дварф-прайм, викликає дварф-п’ять!.. Дварф-прайм, викликає дварф-п’ять!

– Дварф-прайм на зв’язку! Доповідай, п’ятий, – відгукнулася рація.

– Штаб, ви не повірите, які до нас завітали гості!!

– П’ятий, повтори! Напад?! Уточни кількість та озброєння противника!

– Відбий, дварф-прайм! Це не напад, – пояснив чоловік, що стояв над непритомною Білосніжкою, – це наслідниця трону…