Глава 2

Від того дня, як пишна похоронна процесія пройшла столицею, минув рік, і Білосніжка готувалася зустріти своє сімнадцятиріччя.

З цієї нагоди Мелісса Адельмар оголосила велике тижневе свято. З усіх куточків Королівства до столиці потяглися вельможі з багатими дарунками, королівські піротехніки споряджали ракети із салютами, мисливці полювали дичину для бенкетів, челядь готувала гостьові покої, інженери майстрували атракціони для розваг. На свято були запрошені всі – посли та міністри, селяни й шахтарі. Перші будуть чемно присутніми на балах та раутах, поки інші – веселитися й гульбенити на міських площах.

В насталу головну ніч, Палац сяяв мов прекрасний діамант. Тисяча факелів й галогенних ламп заливали світлом зали й тераси, яким прогулювалися високі гості. Вогники свічок таємничо грали на прикрасах та медалях, пишних одежах та інкрустованих імплантах.

Свіжий нічний вітер легко і м’яко ковзав крізь прочинені вікна, приносячи з собою запахі лісу та слабкий аромат фіцеліну від піротехнічних установок. Високо над шпилями Палацу розквітали вогняні квіти, народжувалися дивовижні звіри й спалахували нові зірки.

На садових алеях гостей розважали актори театральних труп, жонглери й факіри, в елегантних альтанках грали музики, а по скляній поверхні запруди каталися човни.

Сама Мелісса Адельмар явила гостям свою красу, з’явившись на балконі головної зали в довгій строгій сукні, що підкреслювала витончену фігуру. Придворні дами пошепки ділилися ревнивими пересудами про те, яким саме чином Регентка зберігає свою молодість і вроду. Мелісса Адельмар знала кожне слово з тих пліток, й отримувала з них свою маленьку насолоду.

І скільки б не було заздрості й ненависті в жіночих поглядах, і палкої спраги в чоловічих, та всі вони змінили напрям, коли до зали увійшла Білосніжка. До цієї самої ночі вона не вшанувала своєю присутністю жоден бал та бенкет, влаштованих на честь дня її народження, аж поки, просто зараз, не вийшла в світ.

Легкою ходою пливла вона крізь натовп блискучих дам та статних кавалерів, даруючи всім і кожному свою чарівну усмішку. Струнка, граційна, царствена. В цю саму мить, в цю саму хвилину, Білосніжка стала центром тяжіння, найдивовижнішою й найважливішою персоною у Всесвіті. Та мить минула, марення спало, й придворні повернулися до своїх звичайних справ: укладати союзи та плести інтриги. Лишень, кожному закарбувалося в пам’яті, що щойно йому усміхалася майбутня Королева…

Білосніжка цілеспрямовано блукала Палацом, від одної групки придворних до іншої. До того моменту свято було в своєму розпалі, й багато хто з високих гостей вже трішки відступили від суворих правил придворного етикету. То тут, то там чулися брязкіт розбитого кришталю й нетверезий сміх, надто гучні й лестиві компліменти, високопарні сварки або ж кокетливе хіхікання в укромних алейках.

Дівчина знайшла потрібну їй людину на терасі третього поверху, подалі від гучних компаній. Чоловік благородної статі усамітнився біля кам’яних перил й зосереджено накачувався алкоголем. Коли Білосніжка наблизилася, чоловік обернувся, підсліпувато мружачи очі. З-за його лівого вуха висунувся елегантний гравірований ларнет з діоптричними лінзами.

– Міледі принцесо, – вклонився він. В подиху чоловіка відчувалися пари шампанського, але голос був твердим.

– Сер Роун, – промовила Білосніжка. Цей чоловік не був військовим офіцером і не стояв в лавах гвардії, та за видатний й гострий розум ще батько Білосніжки пожалував йому лицарське звання. Сер Роун був королівським Міністром Фінансів.

Дівчина стала поряд з міністром, поклавши долоні на широкі кам’яні перила. Просто перед ними вирувала святкова ніч. В небі гримів салют, пускаючи яскраві спалахи по темному дзеркалу запруди, в саду мерехтіли вогники факелів та ліхтарів, від залів та оркестрових помостів линула прекрасна мелодія.

– Мені вкрай необхідно з Вами поговорити, – тихим напруженим голосом наважилася промовити Білосніжка.

– Це Ваше свято, міледі, – дещо відсторонено відповів сер Роун, підхоплюючи черговий бокал з таці механічного офіціанта. Його ледь помітно хитнуло, але міністр вчасно сперся долонею на перила.

Дівчина збиралася з духом та шукала необхідні слова. Сер Роун здавався їй єдиним першим придворним, хто міг правильно поставитися до всього, що вона мала намір сказати. Як королівський міністр він знав реальний стан справ в Королівстві, а як бувший наближений до її батька, міг відверто відповісти на деякі непрості питання. Та, чи захоче він?

– Сер Роун, – почала вона, – я належним чином ознайомилася з усіма офіційними звітами…і навіть провела своє власне розслідування…І я мушу сказати, що політика Регентки Меліссі Адельмар має згубні наслідки для всього Королівства.

Міністр Роун скосив погляд на Білосніжку. Його мовчазна реакція трохи згнітила Білосніжку, та вона мовила далі, пустивши сталі в голос:

– Північні провінції піддаються непомірним податкам… Шахтарські союзи розпускаються, а демонстрації невдоволених придушуються загонами лицарів-автоматонів… Лідерів опозиції знімають з постів та засилають до віддалених колоній… Всього цього немає в офіційних рапортах та новинних випусках. В мене складається враження, що половина Королівства не відає, що коїться, а половина придворних налаштовані одне проти одного, бо моїй добрій мачусі вигідний саме такий стан. І все це лише верхівка айсбергу, пане міністре!..

Сер Роун, хильнувши з бокалу, задумливо пробурмотів:

– Ви проводите забагато часу в кібернетичній Мережі, принцесо. Це небезпечно для вашого…становища.

– Тільки там я можу знайти відповіді, – гірко відповіла дівчина, – адже ніхто не налаштований на щиру розмову… Навіть, ви…

Міністр кивнув своїм думкам.

– Ваші небезпечні, і мушу зауважити, нелегітимні, пошуки в Мережі, принцесо, не привели Вас і до десятої долі правди…

Білосніжка ледь не відсахнулася від таких слів, а сер Роун підхопив ще один бокал. Роздратованим жестом він спробував прибрати від очей свій імплант, але рух видався нечітким, і ларнет з тихим дзижчанням знову посів його перенісся.