Пролог

Того дня повітрям носилися пелюстки акації. Довгі білі стрічки кружляли повз лицарів-автоматонів, що вишикувалися двома нерухомими рядами на мармурових плитах. Сонячні промені грали на панцирах та гострих лезах.

Наречений, молодий і схвильований, статний й хвацький, йшов тим блискучим коридором, карбуючи крок. До неї. Вона ж, чекала на вершині довгих сходів, чарівна й тендітна. Усміхнена. Щаслива.

Так обралися Король і майбутня Королева.

………………………………………………………………

Того дня Король став похмурий, як зима. В його чорних кучерях та бороді вже пробивалися нитки срібла, але спина була прямою, а руки сильними. З палаючими від гніву та тривоги очами, увірвався він до медичної зали і побачив там її. Оплетену дротами крапельниць и медичних сканерів. Його кохану Королеву.

– Доповідайте! – гримнув Король, і команда хірургів застрекотала своєю пташиною мовою:

– За наказом пацієнта, всі наявні ресурси направлені на забезпечення життєздатності…

Але Король і сам вже бачив, який наказ виконували медичні автоматони.

– Відміна попереднього наказу! – суворо промовив Король, – новий наказ, пріоритет найвищий! Забезпечити життя пацієнта…

Аж тут Король зустрівся поглядом з її очами. Її обличчя, спітніле і бліде, було таким самим прекрасним, як і першого дня їх зустрічі. Її губи усміхалися до нього. А очі… Її очі все розуміли. Благали. І прощалися.

­­­– Новий наказ… – насилу вимовив Король, – повернутися до виконання попередньої програми.

Хірурги заметушилися, намагаючись послабити біль, а Король стояв осторонь, безпорадний і безсилий.

Нарешті, останній стогін тихо розчинився в небутті, але одразу пролунав новий і сильний, здоровий крик.

Так народилася на світ Білосніжка.

………………………………………………………………

Тими днями всім Палацом лунали сміх і зойки обурених дворян.

Маленьке шибенятко, стрімке як пташка, і невгамовне як дзиґа, носилося залами й коридорами, скрізь утинаючи веселий хаос і гармидер.

От і зараз, втікаючи від всюдисущих дбайливих рук гувернанток, няньок і вчителів, вгледівши батька в залі для аудієнцій, семирічна дівчинка кинулася під його надійний захист та опіку. Підбігши до монаршого трону, розтріпана і розрум’янена, була вона тут же підхоплена широкою міцною долонею.

Король душі не чув в маленькій Білосніжці. В його сивих кучерях і бороді ще траплялися плями чорноти, такої ж густої і глибокої, як і її волосся. Коли дивився він на дочку, чарівну й тендітну, усміхнену і щасливу, то спускав їй будь-яку каверзу або витівку.

Вдобно всівшись у батька на колінах, Білосніжка притулилася до його широкої груді й міцно обійняла рученятками.

– Білосніжко, – пророкотав Король лагідно, – будь чемною, та привітайся з гостею.

Тільки тут помітила дівчинка, що на аудієнції у Короля була висока статна дама, красива й витончена. Замість вітання, Білосніжка показала придворній дамі язика. Та легко розсміялася у відповідь, та сміх не торкнувся холодних очей.

Так Білосніжка познайомилися із Мачухою.

………………………………………………………………

Того дня стався нещасний випадок.

У самісінькому розпалі Королівської Охоти, улюбленець Короля, інкрустований платиною та сріблом скакун, на повному галопі скинув вершника з сідла. Король забився о землю й помер.

Так Мачуха стала Регенткою.