Глава 24

Міка

Я нанесла легкий макіяж, заплела волосся у дві гульки по боках і випустила спереду пасмо волосся. Одягнула темно-вишневого кольору сукню нижче колін, але по боках від середини стегна й аж донизу були розрізи. Сукня обтягнула мою фігуру і виглядала досить привабливо і під неї вирішила обрати білі кросівки, а зверху накинути білу шкіряну куртку за довжиною трохи нижче грудей. Нафарбувавши губи бордовою помадою, вибігла на зустріч пригодам.

 — Привіт, Данька,— підбігла до хлопця та поцілувала його.

 — Привіт. Ти сьогодні дуже оригінальна. Тобі пасують такі кольори, — нахвалював мене, хитрюга.

 — Дякую. Мені приємні такі слова похвали від тебе, — сказала я і почала одягати шолом.

 Ми виїхали за місто і Даня додав газу. Швидкість була досить великою, адреналін ганяв кров по венах, а я кайфувала від насолоди і відчуттів. Недавно зрозуміла, що моїм наркотиком є не тільки кава, а й швидкість. А коли до швидкості додати симпатичного чорноокого хлопця, то це неперевершений коктейль.

 — Привіт, народ. Як настрій? — запитав Даня, коли ми були вже на місці.

 — О, здоров, Денчік, — привітався Андрюха до Дена, — тебе, до речі, Вітьок шукав, — а тоді перевів погляд на мене. — Привіт мала, шикарно виглядаєш. — і підморгнув мені.

 — Привіт, Андрію. Дякую, — я перевела погляд на Дена і побачила, що хлопець весь напружився, а очі ще більше потемніли, ніж зазвичай. В такому стані я його ще не бачила.

 — Міко, я зараз прийду, піду привітаюся з Вітею. Андрюхо, ти за неї головою відповідаєш, — ой, не подобається мені ця ситуація, дуже не подобається.

 Даня залишив мене під опікою Андрія. Він так робив завжди, коли ми були разом у компанії і йому потрібно було відійти у справах, адже він головний у своєму клубі і справ мав немало.

 Мені не дуже подобалася компанія Андрія. А чому? На це питання я теж не знаходила відповіді. От не до душі і все!

 Через 15 хвилин підійшов Даня з якимось хлопцем, я його вперше бачила.

 — Ден, а чому ти ховаєш від всіх таку красу?— звернувся він до хлопця, а дивився у очі мені. — Привіт, мене звати Віталій, інколи кличуть Вітею. А як звати цю неземну красуню? — в мене від нього та його тону пройшовся мороз по тілу і захотілось заховатися якнайдалі від нього, але замість того я випрямила спину і гордо зробила крок, подавши руку для знайомства.

 — Привіт, я Домініка. Приємно познайомитися, — щоб не видати свій страх, я мило усміхнулася, дивлячись йому прямісінько в очі.

 Вони у нього були дуже красиві — глибокого зеленого кольору, наче ліс у розквіті сил. Але попри ангельські очі, душа у нього, як у демона. Принаймні мені так моє чуття підказувало. Та я йому не дуже довіряла, воно могло і підвести до прірви у відповідальний момент.

 — А мені як приємно, — відповів Віталій і потис мою руку. Тепло йшло від долоні, наче від розжареної лави, так і хотілося вирвати її.

 — До зустрічі на трасі, Ден, — після цих слів він відпустив мою руку і пішов у протилежний бік від нас.

 Я стояла, наче приклеєна до тих пір, поки не відчула знайомий аромат біля себе. Ден обіймав мене дуже сильно, наче нас мали розлучити і це останні наші обійми. Я не могла нормально вдихнути на повні груди, але стоячи ось так, близько до нього, мені більше нічого не було потрібно. Готова вічність ось так простояти, вдихати його аромат тіла, змішаний з парфумами, які мені дуже подобалися, відчувати його губи на своїх та те тепло і задоволення, яке вони приносили з кожними своїми дотиками.

 — Вибач, мала, але я мушу йти. Плани змінилися і я беру участь у перегонах, — проговорив мені у волосся мій Ромео і поцілувавши у скроню, випустив зі своїх обіймів.