Глава 3

Міка

Ми підійшли до будки з кавою, де стояли його друзі. Поки хлопець робив замовлення, мене просто поїдали чужі очі. Так, весело!

 — До речі, знайомся — це мої друзі: Макс, — він показав на красунчика праворуч від мене, я ж йому посміхнулася, — а це Діма і Саша. — тим часом продовжував він.

 От же ж! А як його звати? Просто клас, гуляти йдеш, Міко, а як звати супутника уявлення не маєш! Ну ж не називати його красунчиком? Корона ж виросте! Ну гаразд, зараз дізнаємося.

 — Дуже приємно познайомитися. Я Домініка, можна просто Міка чи Ніка, — цікаво, а в нього всі друзі такі красиві чи то я вже чогось нанюхалася в аптеці й в мене галюни?

 Забравши замовлення, ми попрощалися з хлопцями й пішли на Хрещатик. Мені було не комфортно від того, що я не знаю як його звати, тому поставила питання, яке мене цікавило:

 — Ммм.., а яке твоє ім'я?

 — Ах так, я ж не назвався — почав він, але я його перебила.

 — Ну так, не назвався. Чи ти думав, що в тебе є також бейджик? — він засміявся на мій коментар, перевів погляд на мене, заглянув в очі та подав руку для знайомства.

 — Мене звати Даніель, можна просто Даня або Ден, — він говорив, а я тонула у його очах. Вони заворожували своєю темнотою та красою. Давши собі настанову не потонути, я відповіла:

 — Домініка, можна просто Міка чи Ніка. І перейдемо на ти.

 — Не маю нічого проти, — трохи помовчавши, він запитав: — Як давно ти працюєш в аптеці?

 — Два роки, — коротко відповіла.

 — Ти досить розумна у цій сфері, як на мене. І скільки ж тобі років, Мік?

 — Ну взагалі-то, таких питань не ставлять дівчатам, але якщо ти вже запитав, то мені 20. А тобі? — хлопець посміхнувся вже вкотре, а я відвела погляд.

 — А мені 25. Чому саме фармація?

 — Ну мені завжди подобалася ця професія. Як моя мама говорить: "працювати добре в чистоті, в білому халаті, у теплі і не фізично". А загалом, мені в школі подобалася біологія та хімія, тому вибрала таку професію — до душі, як то кажуть. А в тебе яка професія? Чи ти ще навчаєшся?

 — Ні. Я вже закінчив навчання. А працюю зараз за спеціальністю у своїй турфірмі.

 — Зрозуміло. І як називається турфірма, якщо не секрет?

 — Та ні, не секрет..."РИФ".

 Ого! Та він ще й не тупий!? Я думала, що байкери не такі перспективні молоді люди. Звісно ж, я цього не озвучила, а то б вийшло негарно з мого боку.

 — А мотоцикл? Це захоплення таке?

 — Ще з дитинства я любив швидкість, та й адреналін в крові приносить свого роду насолоду. Тому часто ганяю з друзями, інколи перегони влаштовуємо. А в тебе є захоплення?

 — Нещодавно моїм захоплення стали танці, а саме вуличний стиль, а до них я любила різні фільми чи серіали переглядати — це ж свого роду теж захоплення, чи не так? — я перевела погляд з капучино на нього, щоб побачити реакцію. І так, вона там була: здивування і зацікавленість читались в його очах...

 — Ти мене здивувала, — на його репліку я лише посміхнулася, — А як щодо адреналіну, швидкості?

 — Мені подобається швидкість і той спектр емоцій, який я відчуваю. Досить часто мені сниться, що я на шаленій швидкості їду по трасі. Це незабутні відчуття. Але, на жаль, я не дуже добре вмію водити автомобіль, що вже про швидкість казати. Зауваж, і це при тому, що я одержала права!

 — Якщо ти не проти, я б міг тебе навчити водіння та деяких трюків на машині, щоб сон став реальністю.

 В мене, напевно, очі від цих слів загорілися, бо він на мене якось дивно подивився. Я замислилась. Реально замислилась: він мені незнайома людина, а вже такі пропозиції?

 — Так що ?

 — В чому підступ? — ну і правда ж, не може такий красунчик запропонувати таке дівчині, з якою всього кілька годин знайомий. Чи міг?

 А може в нього такий підкат, щоб в ліжко затягнути, але враховуючи його вроду, бізнес, хобі... на нього мали б рядами дівки падати! А тут він до якогось фармацевта причепився.

 — Ніякого підступу немає. Просто ти досить симпатична дівчина. Хочу ближче познайомитися з тобою.

 Та ну. Ближче? Я так і повірила.., а може, раптом, він говорить правду? Не всі ж козли! Але якби був не козликом, то давно б обробили! Чи йому набридли дівчата його рівня і він захотів екзотики? Сіру овечку, наприклад. Так, стоп Міко, забагато думок!

 — Чесно кажучи, ти мене зацікавив. Такого мені ще ніхто не пропонував.

 — То що, ти за? — а я за? А фіг знає. Емоції та тіло "за", а от розум протестує! І я, як справжня дівчина, за якою верби ростуть, а дупа хоче пригод, приймаю рішення:

 — Ну окей. Я згодна. Сподіваюся, не пошкодую, що зв'язалася з тобою?

 — Не пошкодуєш. Обіцяю! Коли у тебе вихідний?

 — А коли ти зможеш? В тебе ж також робота є.

 — Не забувай, що я сам собі начальник, Мік.

 — І то правда. Я вихідна завтра і післязавтра.

 — Тоді завтра розпочнемо навчання? — я кивнула на знак згоди.

 — Дай мені свій номер телефону, — я на нього скоса поглянула і він зрозумів моє німе питання, тому додав: — Ми ж маємо якось зв'язатися і домовитися про зустріч, чи не так? — ну я й лох! Туплю після робочого дня!

 Я швидко продиктувала свій номер телефону, а він мені свій.

 — Тоді завтра здзвонимося, але давай ближче до обіду, бо в мене є плани на першу половину завтрашнього дня.

 — Які плани? Поділишся чи це секрет?

 — Та ні, не секрет. Плани мають назву спортзал, — усміхнулась я.