Глава 10

Глава 10. Втеча і затримання

Настав ранок. Я і Оля одразу вирішили йти до магазину, щоб попередити, що його хоче пограбувати той працівник з кафе. Ми знали, що блокнот не бреше.

Але ми не встигли дійти. Коли повертали на вулицю, де був магазин, побачили багато поліції. Машини, мигалки, стрічки. Магазин вже був ограблений.

Оказалося, що злочинець втік. Ніхто не знав, хто це зробив. Ніхто… крім нас.

---

Ми підійшли до одного з поліцейських і сказали:

— Ми знаємо, хто це. Це працівник кафе, він учора переплутав наш блокнот із своїм зошитом. Ми знаємо, що він злочинець!

Поліцейський подивився на нас скептично.

— У вас є докази?

— Є, але це буде важко пояснити… — почав я, але поліцейський уже йшов далі.

Нам не повірили.

---

Але ми не здались. Ми знали, як виглядає грабіжник. Ми вирішили самі його знайти. І справді — за годину ми побачили його біля старого будинку на околиці. Він тягнув сумку.

Ми викликали поліцію, але розуміли, що не можна втратити час. Ми наблизились до нього, і я крикнув:

— Зупинись! Ми знаємо, що ти зробив!

Він кинув сумку і побіг, але Оля була швидша. Вона кинулась йому під ноги, і той впав.

Поліція якраз під’їхала.

— Це він! — сказав я.

Поліцейські нарешті повірили. Вони обшукали сумку — там були гроші і речі з магазину. Його затримали.

---

Ми з Олею повернулись додому. Настав вечір. Ми лягли спати з почуттям, що знову врятували когось.