Глава 9

Глава 9. Новий друг і нова небезпека

Ми з Олею вирішили найважчу проблему — директора більше не було. Його забрали прямо зі школи, і тепер, нарешті, стало трохи спокійніше.

Після уроків ми пішли по домівках. Дорогою зустріли того самого бідного чоловіка. Як завжди, дали йому їжу зі школи. Але він сказав:

— Завтра вас чекає сюрприз...

Ми з Олею переглянулись. Нам стало цікаво.

---

Увечері нам стало скучно, і Оля запропонувала піти в кафе. Ми замовили їжу, сіли за столик і нарешті могли трошки відпочити.

— Уявляєш, — сказала Оля, — директора реально посадили. У тюрмі йому місце.

— Та, добре, що все скінчилось, — відповів я. — Ми зробили щось важливе.

Ми святкували, їли, сміялись. Все було добре.

Але ми помітили, що якось довго не приносять меню. І тут до нас підійшов працівник кафе, щоб дати меню, але… переплутав наш блокнот із своїм зошитом, в якому записували замовлення.

Він взяв його в руки. І, звісно, доторкнувся до сторінки.

— Стоп! Це наш! — крикнули ми з Олею.

У ту ж мить у кафе зайшов той самий бідний чоловік. Ми здивувались.

— Весь цей час я збирав гроші, — сказав він. — І вирішив, що хочу з вами дружити. Я, хоч і дорослий, хочу бути вам другом. Тепер я буду все купляти для вас.

Ми зраділи. Тепер нас троє. Ми сиділи, говорили, ніби всі проблеми вже позаду.

---

Але коли ми вийшли з кафе, стало похмуро. Хмари затягнули небо, на вулиці було холодно.

Ми попрощались і розійшлись.

Та коли я прийшов додому й відкрив блокнот — сторінка вже була не пуста. Там з'явився малюнок. Чоловік у масці, з мішком у руках — грабіжник. Це був той самий працівник кафе, який переплутав наш блокнот.

Мабуть, він злочинець. Можливо, вже щось задумав.

Я зрозумів — ми з Олею повинні допомагати. Кожен раз. Блокнот — це ключ. І ми не можемо залишати все просто так.